Сам собі Мандрівник

Якщо бажаєш, щоб вийшло добре - зроби Сам

Львів. Площа Ринок

     Тут б’ється серце стародавнього міста Лева! Львівський Ринок – центр політичного, громадського, культурного і торгового життя міста на протязі останніх 500 років. Колись тут вирував торг, який відвідували купці від Персії та Туреччини до Британії та Голландії. На площі знаходилося міське управління, виконувалися судові вироки, влаштовувалися різноманітні урочистості, вистави, процесії. Найдорожче житло Львова також знаходилося на цьому майдані, втім, тут воно знаходиться донині.

ПЛОЩА РИНОК У ЛЬВОВІ

     До завоювання Львова польським королем Казимиром III Великим у 1349 році центр міста знаходився на сучасній площі Старий Ринок. Завоювавши Львів, король, напевно, вирішив переробити місто, аби воно менше нагадувало мешканцям про старі, добрі часи Руської держави. Для будівництва нових кварталів король запросив ремісників з Німеччини. В результаті німці спорудили звичайне німецьке місто: центральна площа, оточена житловими кварталами, які оточує лінія укріплень. Німецьке слово Рінґ (кільце, замкнений простір) в руській вимові трансформувалося у «Ринок».

     І життя завирувало. Торг зі старого ринку перемістився на новозбудовану площу. Усі події громадського життя відбувалися саме тут. На початку XV століття сюди привезли та кинули в багно бойові прапори Тевтонського ордену, захоплені у битві під Грюнвальдом. Наприкінці XVII століття тут було підписано Вічний мир між Річчю Посполитою та Московією. На площі здійснювалися публічні страти, зокрема тут стратили багато гайдамаків після Коліївщини та українського богатиря Івана Підкову на догоду туркам. Площа була свідком багатьох повстань та всіляких революцій.

     Але, насамперед, Ринок був місцем, де селилася міська верхівка та заможні купці, котрим треба було мешкати якомога ближче до місця роботи. Мешкати на Ринку вважалося престижно – ближче до панства та до грошей. Середньовічні львівські пани замовляли проекти своїх будинків здебільшого італійським архітекторам. Але італійський ренесанс у Львові був доповнений і збагачений місцевими традиціями, зокрема рисами українського зодчества. Таким чином протягом майже п’яти століть творився єдиний в Україні неповторний ансамбль житлових будинків на площі Ринок.

     З XIV століття у Львові діяв закон рівних можливостей, згідно з яким представники не шляхетських станів — купці, ремісники, лікарі — мали право споруджувати на Ринку будинки не більше ніж з трьома вікнами по фасаду. Кожне вікно могло бути використане під крамницю, майстерню або просто для реклами. Виняток робили лише для шляхти і духовенства, котрі не мали права займатися ремеслом і торгівлею. Вони могли ставити будинки з шістьма вікнами. Будинки на площі з чотирма чи п'ятьма вікнами — це пізніші, ХVІІІ-ХІХ століть перебудови, коли правило «рівних можливостей» втратило свій економічний сенс. Цікавим фактом є те, що різнокольорові будинки площі Ринок у ХІХ столітті австрійська влада наказала перефарбувати в однаковий сірий колір. Кольори кам’яниць відновили лише у 80-х роках ХХ століття після вивчення архівів.

     До XVIII століття площа була немощена, тільки тротуари, хоча вони були досить широкі – на них могли розминутися 2 пари. Навіть карета австрійського імператора Йосипа ІІ застрягла у багні майдану. Не уміли австрійські імператори їздити тротуарами….. не уміли….

     У XVIII столітті на Ринку з'явилися перші олійні ліхтарі тригранної форми, що кріпилися до стін будинків. Газове освітлення площі почалося з другої половини ХІХ століття, коли у Львові став до ладу газовий завод. Вигляд площі Ринок, освітленої газом, був напрочуд гарним — адже газ світився блакитним полум'ям, і ввечері здавалося, ніби місто купається у блакитному сяйві. Газове освітлення замінили електричним у 1952 році, а в 1976 році під час реконструкції Ринку газові ліхтарі переробили на електричні.

     У 1793 році на кожному розі площі Ринок було споруджено чотири фонтани. У центрі чаші — статуя персонажа античної міфології: бог морів Нептун, його дружина Амфітрита, богиня полювання Діана і герой Адоніс.

     У західній частині майдану, де нині квітник, знаходилися ганебний стовп та місце страти. Ганебний стовп – це чотиригранна колона, увінчана скульптурною групою — богиня правосуддя Феміда і кат, спиною до спини. До нижньої частини стовпа були прикріплені залізні кільця, до яких приковували, виставляючи «на ганьбу», дрібних злочинців, котрі не підлягали кримінальному суду — злодюжок, п'яниць та хуліганів. Нині рештки стовпа зберігаються у Львівському історичному музеї. Для виконання смертних вироків біля стовпа споруджували ешафот. Смертю тут звичайно карали тільки шляхтичів. Людей не шляхетського стану страчували за містом — на роздоріжжі поблизу собору святого Юра або на горі Страт. А у 1594 році до стіни одного з будинків, що знаходилися посередині майдану (не збереглися) прикріпили довгий ланцюг з обручем. У цей обруч заковували сварливих жінок.

     Торг на площі Ринок радянська влада закрила у 1944 році. У грудні 1998 року середмістя Львова занесено ЮНЕСКО до списку Світової Спадщини.

Цікаві будівлі львівської площі Ринок:

     Будівля №1, звичайно, Ратуша, докладніше: Львів. Ратуша

     Будівля №2 – музей золотарства та скла, докладніше: Львів. Музей золотарства та скла

     Будівля №3 – Більчківська кам’яниця, з якою пов’язана цікава історія. У цьому будинку в кінці XVI століття жила 18-річна красуня Ганна Більчек, руки котрої домагалися поляк Єльонек і флорентієць Убальдіні. Причому Єльонек був одружений та мав двох дітей. Одного разу на весіллі, коли гостей запросили до танців, обоє претендентів кинулися до Ганнусі. Та віддала перевагу італійцеві. Пан поляк заліпив флорентійцю у пику, а той у відповідь дістав кинжала і прирізав суперника. Убальдіні відразу заарештували. Але….. Таке кохання! Таке романтичне вбивство! Львівські жіночки, включаючи дружин суддів, стали на захист італійця та виїдали чоловікам мозок так ґрунтовно, що італійця виправдали! Та й Єльонек перед смертю визнав винним себе і просив не карати вбивцю. Убальдіні одружився з Ганною і вони жили довго та щасливо.

     Будівля №4 – музей історії західноукраїнських земель, докладніше: Львів. Музей історії західноукраїнських земель 

     Будівля № 5 – це був перший триповерховий будинок на Ринку. У цьому будинку свого часу оселилися перші у Львові єзуїти та почалася «єзуїтська неволя». Через 25 років після їх появи у Львові, місто заборгувало єзуїтам 14 000 червінців — величезну на той час суму. Росли відсотки, відсотки на відсотки, зростав борг, і місто так і не змогло його сплатити, аж поки у 1773 році орден був скасований.

     Будівля №6 – кам’яниця Корнякта, докладніше: Львів. Кам’яниця Корнякта 

     Будівля №8 у XVII столітті належала вірменам Бернатовичам, одній з найбагатших львівських родин, котра у 1648 році заплатила військам Хмельницького викуп за Львів — 100 000 червінців, частково грішми, частково товарами.

     Будівля №9 до 1939 року належала церкві. Через те, що у XIV столітті місто тягнуло з передачею ділянки архієпископу Бернарду, котрий вимагав ще й церковну десятину, розлючений прелат наклав на Львів інтердикт — заборону виконання богослужінь і релігійних обрядів, а потім взагалі відлучив місто від церкви. Львів'яни поскаржилися Папі, і той відлучив від церкви архієпископа Бернарда, а інтердикт та відлучення зі Львова зняв. Мабуть, до скарги додалося щось в такій кількості, скільки Бернард додати не міг…. З 1957 року у цьому будинку розміщується міська бібліотека для молоді та юнацтва.

     Будівля №10. Нині частину приміщень будинку займає Музей меблів і фарфору.

     Будівля №13. Цей номер будинок дістав лише в 40-х роках XX століття, а до того це був 12-а. У другій половині XVIII століття будинком володіли брати Сіньї, котрі спеціалізувалися переважно на влаштуванні всіляких розваг. У 1775 році вони зажадали виключного права на влаштування міських балів, але губернатор взагалі заборонив їм влаштовувати розваги, бо вони часто закінчувалися бійками.

     Будівля №14 – кам'яниця Массарівська, або Венеціанська, над вхідними дверима якої знаходиться герб Венеції, крилатий лев. Назва будинку пішла від першого власника, далматинця Антоніо Массарі, котрий виконував функції консула Венеції у Львові.

     Будівля №18 – кам'яниця Гуттетерівська, збудована в 1533 році та є найстарішою на нинішньому Ринку.

     Будівля №24 – музей давньої історії та археології, докладніше: Львів. Музей археології та давньої історії України

     Будівлю №29 свого часу будували 400 полонених гайдамаків, котрих привезли до Львова на страту. Але комендант міста, котрий саме придбав ділянку для будівництва будинку, вирішив зекономити на робітниках та до страти експлуатував гайдамаків. А через деякий час обороняв місто від конфедератів, з якими воювали гайдамаки. Така от історична іронія.

ЛЬВІВ, ПЛОЩА РИНОК

     Будівля №З0 відома історією кохання її мешканки Ядвішки Лушковської та короля Владислава IV, яку той побачив у вікні цього будинку, коли проїжджав повз і закохався на все життя. Король забрав красуню-львів'янку до Варшави і оселив у своєму палаці, їхній син Костянтин дістав прізвище батька — Ваза. Кохання короля обурило вище панство Речі Посполитої. Попи вважали, що Ядвішка причарувала короля і лікували останнього святою водою та утриманням. Кохання перемогло. Потім вирішили короля одружити з австрійською принцесою, котра відіслала Ядвішку до Уяздовського палацу. Кохання перемогло! Нарешті, королівську фаворитку вирішено було видати заміж за шляхтича Яна Биписького, який дістав Мерецьке староство у Литві, неподалік від Тракая. У цих місцях — чудове полювання, а король був пристрасним мисливцем і часто їздив у Мереч, де жив по кілька місяців... Кохання непереможне!!!

Додати коментар


Захисний код
Оновити