Сам собі Мандрівник

Якщо бажаєш, щоб вийшло добре - зроби Сам

Київ. Музей російського мистецтва

 

В основі колекції музею - націоналізовані художні цінності, котрі у 1919 році були зібрані в спеціальний музейний фонд, значну частину якого складали пам'ятки, що належать до художньої культури давньоруського періоду та періоду розквіту мистецтва у Російській імперії. Тож, якщо плануєте відвідати музеї Києва, цей музей гідний зайняти одне з головних місць у екскурсії.

Відкриття музею було приурочено до 5-ї річниці Жовтневої революції 12 листопада 1922 року. Відкривали його як Київську картинну галерею. В кінці ХIХ – на початку ХХ століття в Києві спостерігався значний підйом культурного життя міста, кияни захопилися колекціонуванням творів мистецтва, організацією місцевих і експонуванням пересувних виставок, створенням першого міського музею. Тому перед революцією 1917 року в місті було зібрано чимало творів мистецтва, починаючи від середньовіччя до сучасності. Націоналізовувати було що.

Серед наявних приватних колекцій особливо виділялося зібрання сім'ї Терещенків. Твори образотворчого мистецтва, котрі належали членам цієї родини, а також їхні будинки, побудовані або придбані в центральній частині Києва в 70-80-ті роки ХIХ сторіччя, послугували базою для створення багатьох нині відомих київських музеїв. З колекцій Терещенків у Київську картинну галерею надійшла не тільки найбільша кількість робіт, а й найвисокохудожніші. Насамперед, це твори живопису, графіки, скульптури російських художників другої половини ХIХ століття, з багатьма з яких члени родини Терещенків були особисто знайомі. Зі збірки Терещенків в музей потрапили найвідоміші твори мистецтва Російської імперії: «Струмок у лісі», «Серед долин широких», «Дубовий гай», «Перший сніг» Шишкіна; «Селянин з вуздечкою» Крамського; «Курсистка» Ярошенка; «Поприщин», «Портрет В.Гаршина» Рєпіна; «Три царівни підземного царства» Васнєцова; «Сутінки» А.М.Васнєцова; «Зима. Імоченці» Полєнова; «Дівчинка на тлі перського килима» Врубеля; «Гравці» Федотова, а також серії робіт Верещагіна, скульптури Антокольського та інші.

Крім того, багато творів надійшли до музею з інших значних колекцій, таких як Гансена, Богдана та Варвари Ханенків, колекції Рисувальної школи художника і педагога Мурашка. На час відкриття експозиція нараховувала близько 200 експонатів. 

В подальшому колекція галереї поповнилася роботами з інших закладів Києва (колишнього Міського музею, кабінету мистецтв Київського університету) та частини творів з ленінградського і московського сховищ, що значно розширило часові рамки експозиції. На 1928 рік колекція налічувала близько 300 творів.

Передвоєнне десятиліття 1930-х років було часом реорганізацій. Певний час музей вважався Національною художньою галереєю, в котрій також демонструвалося сучасне українське мистецтво. Деякий час він був відділенням Державного музею, потім знов самостійним музеєм. В цей час фонди музею як поповнювалися, так і передавалися в інші музеї. До початку 1940-х років музей став однією з найзначніших художніх збірок країни з повноцінною експозицією за історико-хронологічним принципом.

Під час Другої світової війни основну частину музейної збірки евакуювали до Уфи, де вона зберігалася в місцевому музеї. За цей час музей втратив близько 1500 творів. Після війни зібрання музею дещо відновилося завдяки надходженням та обмінам з іншими музеями СРСР і закупівлям з виставок, у сімей художників, окремих колекціонерів і власників картин.

Основним напрямком діяльності музею в 60-80-ті роки ХХ століття, був пошук значних сучасних робіт, якість яких відповідала б високому художньому рівневі дореволюційної збірки та формування розділів мистецтва народів СРСР. Нині в музеї представлена досить широка колекція творів багатьох визначних майстрів практично всіх колишніх республік Союзу.

 З моменту свого заснування Київський музей російського мистецтва знаходився в особняку на вулиці Терещенківській, 9, котрий спроектував віомий київський архітектор В.М.Ніколаєв. 

У 1878 році будівлю вже було зведено, а 1880-го її власниця, М.Чаплинська, продала ділянку землі з особняком та іншими будівлями в подвір'ї колегійному радникові Ф.А.Терещенкові, котрий у 1881-84 роках перебудував будинок за власним смаком. Внаслідок того, що ліва частина будинку не зазнала перебудови, будівля набула асиметричного вигляду. Третій поверх існує тільки з двору, а по головному фасаду завдяки йому збільшили висоту парадних зал другого поверху. Внутрішній простір поєднує урочистість анфілади парадних зал та домашній затишок досить скромних житлових приміщень. Інтер'єри будуару, диванної, вітальні, кабінету, курильної кімнати, їдальні, що їх оформлено ліпним і кольоровим декором, прикрашено різьбою, представляють вдалу стилізацію основних архітектурних стилів.

В цей же час до будівлі буда зроблена додаткова прибудова, в котрій містилися картинна галерея та зимовий сад. Необхідність спорудження спеціального приміщення для художніх творів свідчить не тільки про фактичні розміри дійсної вже на той час колекції та прагненні власника до її постійного поповнення, а й його бажання зробити цю домашню галерею доступною для відвідування. Підтвердженням цього може слугувати обладнання окремого входу з двору.

Родина Терещенків залишила Київ у 1918 році. Особняк після від'їзду власниці в роки революції і громадянської війни використовували різні організації й установи. Тут розміщалися Міністерство іноземних справ Центральної Ради, урядів Скоропадського й Директорії, штаби Червоної Армії, Денікінської армії, штаб Драгомирова, польської кулеметної роти, Ревтрибунал 14-го корпусу Червоної Армії…

У 1919 році Комісаріат народної просвіти Робітничо-селянського уряду видав охоронний лист «на приміщення, що його займає картинна галерея на вул. Терещенківській», і підтвердив, що «всі художні та історичні цінності містяться» під орудою Наркомпроса, «реквізиції і осягненню іншими відомствами не підлягає».

Вулицю Терещенківську з 1919 року перейменовували не раз: Герцена, Чудновського, з 1955 року – Рєпіна. У 1992 році їй повернули назву Терещенківської.

Те, що будівлю протягом 80 років використовували як музей, сприяло не тільки її збереженню, а й зосередженню в ній великих художніх цінностей.

Колекції музею.

Мистецтво XIII-XVII століть.

Це невелика, але дуже цінна збірка взірців давньоруського мистецтва ХIII-ХVII століть. В основному це ікони і твори декоративно-ужиткового мистецтва. Давньоруські іконописці володіли системою художніх засобів, заснованій на умовно-площинних прийомах зображення людських фігур і предметів. Вони створювали вічний ідеальний світ, недоступний для повсякдення і відкритий лише для духовного споглядання.

Мистецтво XVIII століття.

Цей період представлено в музеї досить скромно і переважно творами портретного жанру, що не випадково - адже ХVIII століття називають епохою портрету. Портрет найповніше відбив образ епохи, її художню й історичну своєрідність.

Мистецтво першої половини XIX століття.

Перша половина ХІХ століття – час значних громадсько-історичних подій, що позначилися на розквіті художньої культури Російської імперії. Епоха породила багато різноманітних явищ у мистецтві. Поряд з високим злетом класицизму, який особливо яскраво проявився в архітектурі та скульптурі, великого значення набуває романтичний напрямок.

Розділ мистецтва першої половини ХІХ століття в музеї нечисленний і не дозволяє розкрити все розмаїття художніх тенденцій і творчих індивідуальностей. Однак в музеї є полотна відомих майстрів, які визначили своєю творчістю основні етапи цього періоду.

Мистецтво другої половини XIX століття.

Цей період представлено в музеї найповніше.

Від початку 60-х років ХІХ сторіччя в Російській імперії наспівають зміни в усіх царинах життя. Поразка в Кримській війні 1853-1856 років, скасування кріпосного права 1861 року та решта реформ активізували національну самосвідомість. Нові ідеї, напружені духовні пошуки знайшли своє відсвічування в літературі й мистецтві.

Законодавицею офіційного мистецтва як і раніше була Петербурзька Академія мистецтв, що вимагала наслідування класичних зразків і не допускала свободи творчости. Однак нове покоління художників прагнуло самовираження, свободи вибору, що призвело до відкритого протесту проти унормування мистецтва.

1863 року відбувся знаменитий «бунт 14-ти». Вихованці Академії мистецтв відмовилися від участі у випускному конкурсі на золоту медаль, відкинувши вимоги писати картини на далекі від життя міфологічні сюжети. 1870 року було утворено Товариство пересувних художніх виставок (ТПХВ), яке зібрало найліпші творчі сили, і протягом наступних 45 років було осередком передових ідей в російському реалістичному мистецтві. Художники-передвижники прагнули відбити сучасне життя в усій його повноті, виражати животрепетні етичні проблеми, побачити прекрасне і типове в буденному і повсякденному. Мистецтво пересувників, надихаючись вірою в людину, в її моральне вдосконалення, відкрило нові перспективи в усіх жанрах живопису.

Мистецтво кінця XIX-початку XX століття.

В імперії кінець ХІХ – початок ХХ століття відзначено щонайскладнішими зрушеннями, як у соціальному, так і в культурному житті. Період 1890-1910 років нерідко називають «російським духовно-культурним ренесансом», коли глобально переосмислювали критерії художньої творчості, з'являлися нові течії, яскраві творчі індивідуальності робили новаторські відкриття, коли стрімко руйнувалися межі жанрів.

Збірка творів кінця ХІХ – початку ХХ століття в музеї перебуває в постійному розвитку.

Мистецтво XX століття.

Мистецтво 1917-1980 років традиційно називають радянським і розглядають в контексті існування соціалістичної держави. На жаль, особливості колекції не дають змогу повно і об'єктивно показати, яким шляхом йшов розвиток мистецтва ХХ століття, все його розмаїття і суперечливість. Все ж глядач може скласти уявлення про основні тенденції розвитку, познайомитися як з окремими типовими роботами, так і з творчістю найвідоміших майстрів, яких представлено в музеї монографічними колекціями.

вул. Терещенківська, 9, Київ. Найближчі станції метро – Площа Льва Толстого, Театральна, Університет.

Розклад роботи:

·         пн, чт – вихідні;

·         решта днів - 10.00-18.00 (Каса до 17.00);

·         остання середа місяця - санітарний день;

·         перша середа місяця - безкоштовний вхід до 14.00;

Вартість вхідних квитків:

·         дорослий – 35 грн;

·         студентський – 12 грн;

·         дитячий, шкільний, пенсійний – 5 грн;

·         для власників "Карти киянина" – 33 грн.

Сімейний квиток:

·         один дорослийй і двоє дітей – 35 грн;

·         двоє дорослих і одна дитина – 52 грн;

·         двоє  дорослих і двоє дітей – 65 грн.

Додати коментар


Захисний код
Оновити