Сам собі Мандрівник

Якщо бажаєш, щоб вийшло добре - зроби Сам

Чернівці. Резиденція митрополитів Буковини і Далмації (Університет)

Цей унікальний архітектурний ансамбль з'явилася на світ завдяки зусиллям єпископа Євгена Гакмана. Проект архітектурного ансамблю виконав відомий чеський учений, архітектор, академік Йозеф Главка. Він спроектував нетрадиційний комплекс споруд у дусі еклектики з переважанням елементів візантійського та романського стилів.

 

Композиція ансамблю досить складна, але при цьому відзначається чіткістю планування. Вона складається з трьох монументальних споруд-корпусів: головного, духовної семінарії разом із церквою Трьох Святителів та пресвітерія. У 2011 році Резиденція була включена до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

Після входження частини Буковини до складу Габсбурзької монархії у 1775 році було утворено Буковинську єпархію з центром у місті Чернівці. Для розміщення архієрея та консисторії за короткий термін звели «Єпископську резиденцію». Місце під будівництво обрали на одному з місцевих пагорбів «Домнік» (або «Панська гора»).

У 1849 році було утворено Герцогство Буковина. Тогочасний єпископ Євген (Гакман), відігравши визначальну роль у відокремлені краю від Королівства Галичини і Володимирії, не допустив його приєднання до Семигороду, а місцевої православної церкви — до Трансільванської митрополії. Натомість владика Євген усю свою енергію і авторитет спрямував на створення окремої митрополії.

У 1861 році єпархіальні збори ухвалили петицію до цісаря Франца-Йосипа І про створення митрополії та прохання санкціонувати будівництво у Чернівцях нової православної архієрейської резиденції, що відповідала би статусу столиці коронного краю. Франц Йосип I своїм указом від 20 серпня 1863 року затвердив план будівництва майбутнього архітектурного шедевру, пообіцявши у майбутньому прийняти позитивне рішення щодо питання Буковинської митрополії.

Будівництво почалося в 1864 році і було закінчено через вісімнадцять років - в 1882 році.

За масштабами будівництво резиденції не мало аналогів на Буковині й коштувало астрономічні, за тодішніми мірками, гроші — 1 мільйон 750 тисяч гульденів. Фінансування, головним чином, здійснювалось за рахунок Буковинського православного релігійного фонду. Як прояв добросусідства, свої пожертви зробили місцеві німецька та польська католицькі громади, а також іудеї. Значну допомогу надавало Міністерство культів і освіти Австро-Угорщини.

Будівництво сприяло розвитку промисловості Буковини. У самих Чернівцях запрацювали два цегельних та один керамічний заводи. Від виробників вимагали продукцію найкращої якості. Практично кожна цеглина вимірювалася та перевірялася на звук. Останній етап контролю якості проходив безпосередньо на будівництві. Перед в'їздом на територію було зведено спеціальну естакаду двадцятиметрової висоти, з якої цеглини скидали на тротуар, і якщо хоч на одній з'являлися тріщини, то забраковували всю партію.

Для забезпечення високої якості цегляної кладки Й. Главка запросив із західних регіонів Австрії тридцять найкращих мулярів, але й їм заборонялося протягом зміни використовувати більше сотні цеглин.

При будівництві, передбачаючи сейсмічні особливості карпатського регіону, широко застосовувалися металеві конструкції, що значно підвищило міцність і довговічність будівлі. Руйнівні карпатські землетруси 1940 та 1977 років жодним чином не відобразились на Резиденції.

Архітектурний ансамбль приваблює своїм незвичним виглядом. Вражаючими є практично всі архітектурні елементи — високі цегляні стіни, оздоблені червоною теракотою і різьбленим каменем; стрункі вежі, торці будівель і ризаліти, завершені високими зубцями; круті схили дахів, критих викладеною візерунком поливаною черепицею білого, блакитного, зеленого і коричневого кольорів; вишукані ажурні ковані грати.

У Резиденції переплелися архітектурні стилі і культури усіх народів, що проживали у цій місцевості. Контури стін відображають вплив візантійської та романської архітектур. Мавританські елементи — вежі з куполами, які схожі на мінарети — нагадують про особливості культової архітектури сходу. Готичний стиль виражається у структурі дахів, декоративних деталях, динаміці куполу домашньої митрополичої церкви. І над усім цим домінує поєднання різьби і розпису геометричної гуцульської орнаментики в оздобленні дахів та стель парадних залів.

Особливо виділяється покрівля всіх корпусів, викладена кольоровою глазурованою черепицею, яка утворює чіткий і красивий рисунок буковинських народних килимів. Стіни оздоблені орнаментом із теракоти, а вікна обрамлені білокам'яними блоками із піщанику.

Справжнім витвором ландшафтного мистецтва є бароковий сад, розбитий у дворі архітектурного ансамблю.

Палац буковинських митрополитів, що розташований наприкінці головної алеї саду, є домінантою всього комплексу. У ньому знаходились житлові, адміністративні та репрезентативні приміщення — просторі апартаменти архієрея, де він працював і відпочивав, а також розкішні зали, де влаштовувались аудієнції високим гостям і відбувалися єпархіальні засідання. В цій будівлі розміщалися служби митрополичої канцелярії й консисторії та адміністрація православного фонду.

Особливістю екстер'єру «Митрополичого корпусу» є наявність портику, дах якого у центральній частині фасаду служить балконом «Мармурової зали». Архітектурна родзинка — купол параклису — височіє над східною частиною даху. Цей архітектурний елемент має ознаки готики, але одночасно нагадує мінарет. Цікавими є балкон, що оточує купол навколо, вітражі у формі шестилистника, а також унікальний об'ємний хрест на шпилі, який вказує католикам на захід, а православним на схід.

Серед головних приміщень палацу — великий, з масивними колонами, вестибюль на першому поверсі, та «Мармурова», «Червона», «Зелена» та «Блакитна» зали на другому. Своєю красою вражають навіть коридори, вистелені мозаїкою з мармуру, зі стелями у формі куполів.

«Мармурова зала» («Синодальна зала»), виконана з білого та чорного мармуру, завжди вражала своєю величчю. Особливістю інтер'єру є наявність бічних колонади та аркади, за допомогою яких сформована дворівнева галерея. Зала була заввишки 20 м, на 2 метра вище сучасної. Стеля — мальовнича, дубова, різьблена з куполами, й багатою орнаментикою, звідки звисали кришталеві срібні люстри. Підлога була із чорно-білих мармурових плит у вигляді гуцульського килима. Два бокових входи і центральний з балконом з'єднували дві мармурові білі доріжки, на перетині яких знаходилось позолочене крісло - трон Митрополита.

Хоча після реставрації в 1963 році, «Мармурова зала» змінила свій вигляд, проте й нині вражає своєю неповторню красою. Сьогодні можна милуватися відреставрованими декораціями поліхромно розписаної дерев'яної стелі та дрібними структурними деталями на склепіннях, пілястрах, фризах чи капітелях.

Зліва від «Мармурової зали» — «Червона зала» («Зала засідань Священного Синоду»), інтер'єр якої зберігся у первісному вигляді. Приміщення нагадує надзвичайної краси дерев'яну скриньку. Стіни оздоблені китайським шовком, стеля декорована орнаментом, що нагадує колекцію писанок, а підлога встелена паркетом з червоного бука, дуба та зеленої липи.

На одній зі стін висять величезні венеціанські дзеркала, створені за старовинною технологією — нараховують аж п'ять шарів срібла. Якщо піднести до такого дзеркала свічку чи запальничку й уважно придивитися, замість одного вогника можна розгледіти саме п'ять. За легендою дзеркала здатні омолодити кожну жінку, яка в них подивиться, а кожного чоловіка — позбавити гріхів.

Справа від «Мармурової зали» знаходиться «Блакитна зала». У минулому тут розміщувалась бібліотека Митрополита.

Тут же знаходився вхід до параклиса — каплиці Св. Іоана Нового Сучавського, з якої власне й почалося будівництво всієї резиденції. Обслуговували домашню церкву владики кілька ченців, які також відали всіма господарськими питаннями, зокрема й митрополичою кухнею.

Сьогодні тут зала для прийому важливих гостей. У цьому ж приміщенні відведено місце для вшанування Йозефа Главки — у спеціальній ніші встановлено бюст зодчего, та його портрет.

Поряд з «Червоною залою» знаходиться «Зелена зала» — робочий кабінет Митрополита. З другої половини XX ст. тут розміщено кабінет ректора Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

«Семінарський корпус», розташований ліворуч від «Головної брами», є пам'яткою архітектури національного значення. Перший поверх корпусу займав «Греко-православний теологічний факультет» Чернівецького університету, а другий — «Духовна семінарія». Ці духовні навчальні заклади перебували практично на повному утриманні «Православного релігійного фонду Буковини». Рівень викладання був надзвичайно високим, у зв'язку з чим богословські науки тут студіювали студенти не тільки з герцогства Буковина та інших коронних земель, а й з-за кордону — Болгарії, Боснії, Румунії, Сербії, Туреччини, Чорногорії. В подальшому багато хто з них стали знаними богословами, архімандритами, єпископами, і навіть патріархами. Зокрема, у цих стінах вчився майбутній предстоятель Болгарської православної церкви Кирило (Марков).

Корпус споруджено у формі кириличної літери «П», який разом з «Трьох-Святительською церквою» та з'єднуючими галереями, утворють квадрат з внутрішнім зеленим двориком. У його західних кутах виділяються дві квадратні вежі з чотирискатними дахами. Нижній ярус галереї сформований у вигляді аркади, декорованої ажурними кованими решітками. Ризаліти «Семінарського корпусу» завершуються бюргерсько-німецькими щипцями.

Храм на честь Трьох Святителів Вселенських — Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста — є пам'яткою архітектури національного значення.

«Монастирський корпус» (інші назви — «Гостинний корпус», «Присвітерій»), розташований праворуч від «Головної брами». В архітектурному плані «Пресвітерій» є двоповерховою спорудою прямокутної форми. Бічні ризаліти витримані у єдиному стилі зі всім комплексом — їх фронтони з зубцями завершуються візантійськими п'ятиглавіями. Центральна вісь корпусу утворюється граційною багаторівневою баштою квадратної форми, з балконом над парадним входом та чотирма годинниками. Справжньою родзинкою є вінець із «Зірок Давида», на який спирається вежова маківка з стилізованим хрестом на шпилі. Цим архітектурним рішенням творці подякували про грошову допомогу, надану буковинській православній митрополії єврейською громадою міста. Дах корпусу, орнаментований різнобарвною черепицею, нагадує гуцульський ліжник. Завдяки розташуванню будівлі, у сонячну погоду він виграє всіма барвами. У різні часи тут розташовувалися дяківська школа, єпархіяльний музей, кімнати для гостей, фабрика з виготовлення свічок, а також чернечі келії.

Дендропарк, площею близько 5 гектарів, було сплановано у ландшафтному стилі одночасно з резиденцією. Доглядали за ним найкращі садівники з обов'язковою вищою освітою. Його початком є природний майданчик із дивовижними пірамідальними туями, у центрі якого встановлено бронзове погруддя Йозефу Главці. Далі починається вже безпосередньо парк, де поряд з екзотичними видами дерев ростуть клени, дуби, липи, граби. Посажені по периметру, вони створюють суцільну захисну смугу, що забезпечує повну ізоляцію й створює відчуття абсолютного спокою.

Центральна алея впирається у невеличкий ставок, навколо якого ростуть плакучі верби, магнолії Суланжа (лат. Magnolia soulangeana) та катальпи. Вже звідси алеї розходяться у різних напрямках з асиметричною посадкою дерев, відкритими галявинами, затишними баскетами. До дивовиж парку відносять тюльпанове дерево, яке розцвітає в червні, а також «триногу» яблуню. Її крону було нащеплено одразу на дві сусідні прищепи, які утворили разом з прищепою таке ботанічне диво. Найстаршим деревом парку є 130-літній бук.

До сьогодні збереглися більшість декоративних елементів в оформлені: штучні гірки, садові лави, скульптури. Трохи далі, за деревами ховається штучний кам'яний грот, призначення якого породило чимало легенд — від місця «ув'язнення» завинивших студентів теологічного факультету до входу у підземний перехід аж до залізничного двірця. Деякі стверджують, що тут тримали ведмедя. Колись парк населяли павичі та косулі.

Практично вся територія «Резиденції митрополитів Буковини і Далмації» огороджена майже триметровим глухим муром, який за кольоровою гамою та архітектурними елементами витриманий у єдиному стилі зі всім комплексом.

«Парадна брама» є яскравим відображенням всього архітектурного ансамблю. У її поєднані мотиви західного середньовіччя та екзотика східної архітектури. Центральна частина «Парадної брами» стала справжнім символом міста та регіону, служить основою для гербів Чернівців та області. Композиція складається з чотирьох веж, дві з яких (центральні) є вищими за бічні. Їх завершенням служать куполи-маківки, які є зменшеними копіями «присвітерійських». Щоправда, нині на них відсутні шпилі, що були зняті у другій половині XX ст. Портал брами довершують, обрамлені білим піщаником, велика (центральна) та дві малі (бічні) арки, в середині яких встановлені ковані ворота.

З другої половини XX ст. в «Резиденції митрополитів Буковини і Далмації» розміщено IV, V, VI корпуси ЧНУ ім. Ю.Федьковича.

Проведенням екскурсій на території архітектурного ансамблю «Резиденції митрополитів Буковини і Далмації» займається «Історико-культурний центр».

Розклад роботи:

щоденно 10.00 - 17.00.

Відвідувати «Мармурову», «Блакитну» та «Червону» зали дозволено лише у присутності екскурсовода, в університетську церкву та парк є можливість завітати самостійно. Тривалість екскурсії — 45 хв.

вул. Коцюбинського, 2, Чернівці. Координати: 48.296346, 25.925272

 

 

Чернівці, Україна, цікаві місця, пам’ятки, що подивитися, де побувати, що відвідати в Чернівецькій області, поїздки, подорожі, тури Україною, самостійні поїздки.

Додати коментар


Захисний код
Оновити