Сам собі Мандрівник

Якщо бажаєш, щоб вийшло добре - зроби Сам

Чернігівщина. Густинський монастир

 

Спочатку цей монастир знаходився на острові на річці Удай, зарослі лісу на якому були такі густі, що острів так і називали – Густиня. Від назви острова пішла назва монастиря. Першими ченцями монастиря були, як правило, козаки в літах, котрі не могли вже вести занадто активне козацьке життя та бажали спокійної старості. А цілюще повітря та джерельна вода у монастирі продовжували цю старість.

 

У 1600 році острів Густиню для усамітнення обрав ченець Йоасаф, котрий перед цим ходив на Афон з ієромонахом Афанасієм. Князі Вишневецькі дозволили ченцю з учнями оселитися в обраному місці, оскільки на той час острів належав їм.

Монахи почали потихеньку монаствувати, та за допомогою місцевого населення у 1614 році спорудили невелику деревяну церкву на честь Пресвятої Живоначальної Трійці. Після цього монастир, можна сказати, був утворений офіційно. Ігуменом був вибраний старець Йоасаф. Також в цей час монастирем почав опікуватися Ісая Копинський — ігумен і настоятель Антонієвих (ближніх) печер Києво-Печерської лаври.

В 1615 році Ісая виклопотав для монастиря у Михайла Вишневецького грамоту на володіння островом Густиня, навколишніх лісів, лук та орних земель, що дозволило монастирю забезпечити своє подальше існування та розвиток. Самого Ісаю у 1620 році єрусалимський патріарх Феофан ІІІ висвятив у єпископи, а на старості літ він також переселився у Густиню.

У 1624 році перша маленька дерев’яна Троїцька церква з монастиря була перенесена у селище Ладан, а на її місці побудували нову, значно більшу, також дерев’яну, а поряд нові келії для ченців та трапезну з церквою Успіня Богородиці. Проте у 1636 році пожежа знищила монастир повністю. Пожежа та її наслідки так вразили ченців, що вони вирішили відновлювати монастир на новому місці біля гаті, що вела через Удай до Роменського шляху.

За два роки роботи  побудували Успенську церкву з трапезною, братські келії, перенесли стару дзвіницю, обгородили монастир та обкопали його ровом, а потім ігумен Василій із братією прихопивши все найцінніше, втік до Путивля, котрий в той час належав Московщині, мотивуючи це гоніннями Яреми Вишневецького.

У 1639 році митрополит Петро Могила відвідав монастир, встановив хрест на місці для нової церкви та призначив нового ігумена - Іллю Торського. Допомога на будівництво нової церкви надійшла від молдавського господаря Василія та від московського царя Михайла Федоровича. В 1641 році церкву заклали, а в 1644 році вона була освячена, як Церква святої Трійці.

В період українсько – польської війни 1648-1654 років монастир перебував під особистою опікою Богдана Хмельницького, тож буремні роки минулися для монастиря без втрат, але у 1671 році пожежа знов сильно його понищила.  Згоріли Троїцька церква, дзвіниця, келії та побутові будівлі. Залишилися тільки Успенська трапезна церква. Тож після цієї пожежі в 1674–1676 роках на кошти гетьмана Івана Самойловича була збудована нова кам'яна п'ятиглава Троіцька церква, яку ми можемо бачити зараз.

Взагалі, на час 70-х – 90-х років XVII століття припадає найбільший розквіт Густині. Монастир розбудовується, прикрашається, збагачується новими володіннями. Тоді навколо монастиря були побудовані високі цегляні мури з брамами й баштами та кам'яні надбрамні церкви — Миколаївська із заходу та Петропавлівська зі сходу. Ті мури неодноразово перебудовувалися та добудовувалися, а нині вони втрачені майже повністю, їх будують заново. Гетьман Мазепа перебудував на кам'яну церкву Успіння Богородиці.

Гетьмани та козацька старшина дарувала монастирю землі, села та хутори. Гріхів, мабуть, у хлопців було! В середині XVIII століття монастирю належало більше трьох тисяч гектарів землі в Чернігівській губернії та більше трьох тисяч селян (нічого так святі отці поживали, Йоасаф обзаздрився на тому світі!). Багатством Густиня поступалася лише Києво-Печерській лаврі. Заздрила такому стану речей також пані імператриця Катерина ІІ. Тож у 1786 році, царським указом, володіння монастиря перейшли у володіння корони. А у 1793 році монастир взагалі був ліквідований. Дуже, напевне, виразно він підкреслював українську окремішність! Будівлі стояли пусткою і потроху валилися.

У 1841 році, через 50 років після закриття Катериною, монастир почав потроху відновлюватися. Був організований збір коштів серед населення Полтавщини (знов народні гроші, це не гетьмани та козацькі полковники, пани імператори все, що винні – прощають), завдяки якому 15 травня 1844 року, на храмове свято, в день Святої Трійці відбулося урочисте відкриття монастиря.

Тоді ж Синод призначив настоятелем монастиря колишнього архімандрита одного з монастирів Санкт-Петербурзької єпархії Варсонофія, котрий з двох рук почав підганяти оздоблення монастиря під московитський вигляд, знищуючи все, що нагадувало про колишніх покровителів з числа козацьких гетьманів та старшини. В Троїцькій церкві знищили портрети князя Вишневецького і гетьмана Мазепи, засипали родовий склеп Горленків, познімали з образів і переплавили дорогоцінні шати з гербами Горленків і Самойловичів. Старовинні іконостаси й козацькі ікони замінили новими, замовленими в Петербурзі. 

Після відродження монастиря почали відновлюватися та перебудовуватися церкви, була споруджена дзвіниця, готель, два флігелі для монахів, господарчий двір з коморами й стайнями, висаджений сад та навколо монастирських мурів розбитий декоративний парк. Біля монастиря проводилися ярмарки.

Після жовтневого перевороту 1917 року монастир знову все втратив. Церкви закрили, майно відібрали, ікони та різний іконостас XVII століття порубали на дрова. Ченці вдовольнялися лише мізерним пайком та жили у хліву. До 1941 року на території монастиря була дитяча колонія. У 30-х роках ХХ століття монастир перебував на межі повної руйнації, проте авторитет Миколи Макаренка за підтримки ряду небайдужих людей змогли запобігти катастрофі.

Монастир тимчасово відновився за час німецької оупації, тут дозволили оселитися монашкам із закритого радянською владою Ладанського Покровського монастиря (німцям-окупантам наша духовність була потрібнішою). Радянська влада повторно закрила монастир у 1959 році, перед цим, з кінця 40-х років, розмістивши в ньому психоневрологічний інтернат. Цікаве сусідство! У 1993 році інтернат закрили та потроху почали реставраційні роботи. В монастир повернулися монашки.

З того часу у монастирі не припиняються реставраційні роботи. Відновлені всі церкви, до 400-річчя монастиря написана нова ікона Божої Матері, а біля монастирського паркану влаштоване цілюще джерело. На 2015 рік монастир практично повністю відреставровано і тепер блиск бань його церков та каплиць видніється за декілька кілометрів.

село Густиня, Прилуцький район, Чернігівська область. Координати:  ‎50.636254, 32.471681.

Додати коментар


Захисний код
Оновити