Сам собі Мандрівник

Якщо бажаєш, щоб вийшло добре - зроби Сам

Чернігів. Троїцько-Іллінський монастир

 

Побудова цього величного комплексу стала можливою й тому, що Троїцько-Іллінський монастир був великим феодальним господарством, якому в середині ХVІІІ століття належало майже 10 тисяч кріпаків, 24 села, 30 вітряків, 31 завод, в т. ч. цегельні. Троїцький монастир був з’єднаний з Іллінським «галереею, устроєнною на кам’яних арках і столбах».

Ансамбль Троїцького монастиря складався протягом ХVІІ – ХІХ століть. Він складається з двох частин - колишнього печерного Іллінського монастиря ХІ – ХVІІ ст. та Троїцького монастиря, побудованого на найвищому плато Болдиних гір протягом 1677 – 1780 років, об’єднаних ландшафтом та архітектурою в єдиний ансамбль.

Ініціатором будівництва Троїцького монастиря був відомий політичний, церковний діяч і письменник кінця ХVІІ століття архієпископ чернігівський Лазар Баранович. В 1672 році він переїхав в Чернігів із своєї колишньої резиденції в Новгороді-Сіверському.

Першою, протягом 1677 – 1679 років, побудували трапезну із Введенською церквою, єдиною двобанною серед тих, що збереглися на Лівобережній Україні трапезних церков; пізніше побудували три корпуси келій та господарських приміщень, які створили мальовниче барочне оточення головної споруди – Троїцького собору, збудованого у 1679 – 1695 роках за проектом архітектора Іоанна Зауера – Баптиста. Складний об'єм споруди, де злитi воєдино композицiйнi принципи давньоруської, украiнської та захiдноєвропейської культової архiтектури, завершується п'ятьма банями i з заходу двома верхами квадратних кутнiх веж.

Цікавий факт: в барабані глави собору зберігся фрагмент напису часів гетьмана Мазепи про грошові пожертви Лазаря Барановича і Іоанна Мазепи на будівництво собору.

Наприкінці ХVIII століття замість дерев’яної збудували цегляну огорожу монастиря з квадратними і восьмигранними кутовими вежами. На півночі собору побудували величну надбрамну п’ятиярусну барокову дзвіницю висотою 58 метрів. Дзвіницю побудовано між 1770 і 1780 роками архімандритом Іоілем (Биковським). Прізвище архітектора - будівничого невідоме, за деякими свідоцтвами були використані проектні креслення Іогана Шеделя, автора Великої Лаврської дзвіниці. Розміщена в ансамблі монастиря, дзвіниця стала головним орієнтиром для подорожнього з боку Києва, Ніжина чи Любеча.

В семикамерному склепі собору у ХVIII-ХIХ століттях поховані представники світської та духовної влади, зокрема чернігівський архієпископ і видатний дослідник історії України Філарет Гумілевський, представники відомих родів Милорадовичів, Кочубеїв та інші. Біля вівтаря в соборі покояться мощі святих Феодосія Углицького та Лаврентія Чернігівського. Поблизу храму, серед інших, – поховання видатного українського письменника-байкаря Леоніда Глібова, дипломата і вченого Григорія Щербини, архієпископа Чернігівського і Ніжинського Антонія.

Троїцько – Іллінський монастир діяв до 1786 року, коли за наказом Катерини ІІ вотчини монастиря були секуляризовані. Троїцькому монастирю була відведена особлива роль: на його території було призначено розмістити Чернігівський університет, чому сприяло і те, що монастир мав друкарню і бібліотеку, яка нараховувала більше 11000 книг. Після смерті князя Тавриди Григорія Потьомкіна, який особливо опікувався цим питанням, наказ не виконувався. Тому 1790 року долю монастиря було змінено: імператриця визначила чернігівському єпископу переселитися з Борисоглібського в Троїцький монастир.

З цього часу на території колишнього монастиря знаходився так званий «Архієрейський дім» - резиденція чернігівського архієпископа. Щодо чоловічого монастиря на Болдиних горах, то він знов був закритий у 1918 році. Троїцький собор функціонував як приходський храм до 1929 року.

До ІІ світової війни будівлі монастиря знаходились в користуванні чернігівського зоотехнікуму. Під час окупації в листопаді 1941 року Троїцький монастир став діючим жіночим монастирем, настоятельницею якого була ігуменя Антонія (Сорокіна). Будівлі монастиря значно постраждали під час бомбардувань 1941 і 1943 років, тому єпархія вже в 40-х роках ХХ століття проводила ремонтні роботи. Жіночий монастир діяв до 1961 року; з 1967 року комплекс Троїцького монастиря входив до складу ЧДАІЗу. У 1988 році, після закінчення реставраційних робіт, проведених під керівництвом відомого архітектора Маріоніли Говденко та реставратора живопису Володимира Бабюка, будівлі колишнього Троїцького монастиря повернули Чернігівській єпархії.

 Сьогодні колишній монастир продовжує бути резиденцією архієпископа Української церкви Московського патріархату. В будинку настоятеля з 90-х років ХХ століття діє духовне училище з підготовки священиків та регентів-псаломщиків. Троїцький собор, чудовий зразок майстерності українських майстрів кінця ХVІІ століття, знову є діючим храмом.

Троїцький собор.

Головною спорудою величного ансамблю монастиря є Троїцький собор, розташований майже в центрі монастирського двору. Він був закладений в 1679 році при безпосередній участі архієпископа Лазаря  Барановича і фінансовій підтримці гетьмана Іоанна Мазепи за проектом архітектора Іоганна Баптиста Зауера. Будівництво храму продовжувалося 10 років, а опоряджувальні роботи до 1695 року; в цьому ж році він був освячений наступником Лазаря Барановича, вже після його смерті, чернігівським архієпископом Феодосієм Углицьким.

Своєрідність архітектури Троїцького собору в тому, що він побудований з використанням об´ємно-просторової композиції давньоруського храму в поєднанні з елементами українського бароко і раннього класицизму. Зовнішній вигляд собору має загальні риси з культовими спорудами Заходу – костьолами з обов´язковими квадратними в плані вежами по кутах західного фасаду.

Троїцький собор належить до унікальної типологічної групи соборів так званого державного або гетьманського жанру, в якій відроджено розпланувально-просторові структури мурованих храмів Княжої доби і помітні впливи західного (литовського і польського) бароко. Ці храми відомі в Україні тільки в мурованому вигляді й не мають ані прототипів, ані наслідувань у народній дерев´яній архітектурі. Цю типологічну групу започаткував Спасо-Преображенський собор Максаківського монастиря на Чернігівщині, заснований в 1646 році.

Троїцький собор має ще кілька характерних прикмет, важливих для подальшого розвитку цього архітектурного типу. В екстер´єрі – це активність силуету, в якому сім бань композиційно підтримані фронтонами вигадливих обрисів, а також фасадна пластика, яка є вільною композицією символічно трактованих ренесансно-барокових ордерних форм. Троїцький собор послужив зразком при спорудженні Спасо-Преображенського собору Мгарського монастиря під Лубнами.

Декоративне вбрання собору в барочному стилі підкреслює урочистий вигляд центрального об´єму храму. Глибокі напівциркульні ніші, що розташовані в обох ярусах, посилюють динамізм і контрасність архітектурних форм собору. В таких нішах в католицьких храмах ставили скульптури, а в православному Троїцькому соборі ніші слугували просто елементами декору, в них зображені місцеві та загальнодержавні святі. Розпис відноситься до початку ХХ століття. Величний і урочистий інтер´єр храму. Його прикрашає іконостас 1942-49 років, виконаний після  ІІ світової війни місцевим художником Піменом Портним, а також цілий комплекс настінного живопису ХVІІ – ХХ століть.

За період існування собору він неодноразово горів, перебудовувався, але в результаті реставраційних робіт в 80-х роках ХХ століття собор відновлено в первісних формах ХVІІ століття.

Введенська церква.

На території Троїцького монастиря, на південь від Троїцького собору знаходиться Введенська трапезна церква, побудована в 1677-79 роках, ще до зведення головної споруди цього ансамблю – Троїцького собору.

Безстовпна трапезна є справжнім шедевром національного архітектурного стилю. Її планувальна структура повторена в трапезній Михайлівського монастиря в Києві. В інших випадках існують незначні відмінності, наприклад, в трапезній Видубицького монастиря. Але загальна схема і тут зберігається: до приміщення церкви із заходу примикає обідній зал, до нього в свою чергу примикають допоміжні приміщення для приготування їжі і зберігання продуктів.

Така ж схема в безстовпних трапезних Гамаліївського, Густинського та інших монастирських ансамблів. Церква, обідній зал, сіни розташовані в одну лінію, дякуючи чому одноповерховий корпус є витягнутим, довжиною 37,5 м. шириною в вузький частині 10 м., а в широкій – 17,5 м.

Особливістю композиції є те, що у церкві 2 бані, а не одна, як в більшості випадків. Тут підкупольний четверик за допомогою плоского парусу переходить в восьмерик, який конусоподібно звужуючись переходить в свою чергу в ліхтар, увінчаний главкою. В побудові внутрішнього простору використано прийоми, які йдуть від дерев’яної архітектури. Одна баня призначена для розміщення вівтаря, друга для тих, хто молиться. Подібна архітектура тим більш цікава, що в літературі виникла суперечка – чи існував взагалі в українській архітектурі тип двобанного храму.

Унікальним прикладом побудови інтер’єру в спорудах ХVІІ століття є перекритий циліндричним склепінням зал трапезної. Виразність склепінчастого перекриття підкреслена розпалубками стрільчатої форми з профільованими нервюрами. Сучасні бані церкви мають придавлену форму, яка не відповідає формі внутрішнього простору. Можливо, вони були перебудовані після пожежі монастиря в 1731 році. Бані такої форми в І половині ХVІІІ століття відомі в ряді інших пам’яток, наприклад, в церкві на Економічних воротах Києво-Печерської Лаври.

Головний фасад виділено виразним ритмом напівколонок, а церква вже має інший крок напівколонок. Архітектура сіней і підсобних приміщень носить скромний характер, плоскі пілястри не сильно виступають за поле стіни. Таким чином, кожну частину цієї споруди – церкву, трапезний зал і підсобні приміщення вирішено по-різному, але при цьому збережено цільність і єдність споруди.

Цікаво, що в архітектурі трапезної є чимало рис типово російської архітектури. Перш за все, це відноситься до обрамлення віконних отворів і, взагалі, до характеру зовнішнього оздоблення. Цей сплав російських і українських архітектурно-будівельних традицій народжував мажорні художні образи.

Через деякий час після спорудження церкви гетьман Іван Мазепа подарував іконостас, прикрашений його гербом. Це був чотириярусний бароковий іконостас, центральна частина якого була підвищена і, починаючи з другого ярусу, ікони розташовувалися по вигнутій лінії, що трохи піднімалася до центру. Але, нажаль, іконостас було знищено в 30-ті роки ХХ століття.

На дзвіницю монастиря можна піднятися та насолодитися запаморочливим видом на Чернігів.

Про Іллінську церкву детальніше: Чернігів. Іллінська церква та Антонієві печери

вул. Толстого, 111, Чернігів. Координати: 51.477317, 31.279989

Додати коментар


Захисний код
Оновити