Сам собі Мандрівник

Цей храм розташований на місці, де за Євангеліями відбулося Воскресіння Ісуса Хреста, Сина Божого. Тут пролунали Його останні слова перед смертю – «Отче, у твої руки віддаю дух мій», а тіло було загорнуте у льняну тканину, яка згодом стала відомою під назвою Туринської плащаниці. Тут же Марія Магдалина вперше побачила воскреслого Ісуса. А люди перетворили цей пагорб на інструмент влади, за який століттями точилася затята боротьба.

Після юдейського повстання 132-135 років від старого Єрусалима римляни не полишили нічого. Місто було повністю зруйноване та відбудоване як місто Елія Капітоліна. На місці Голготи був побудований храм Венери та форум. Назву Єрусалим місту повернув імператор Костянтин І у 325 році після того, як державною релігією імперії стало християнство.

Негайно була організована експедиція на чолі з матір’ю імператора для розкопок на місці колишньої Голготи. Форум та храм Венери розвалили і – таки знайшли. Знайшли і печеру, в якій був похований а потім воскрес Ісус, і цвяхи, якими він був прибитий до тавра і сам тавр, який чомусь назвали Животворним Хрестом і напис «Ісус Назарянин Цар Юдейський». Не могли не знайти – нова державна релігія потребувала артефактів для ствердження свого міфу та набуття легітимності. Причому артефактів найвищого ґатунку. Але, наприклад, церковний історик Євсевій Кесарійський, який докладно описує діяльність Костянтина і Олени в «Житії Костянтина» нічого не говорить про виявлення вказаних артефактів. Навпаки, як свідчить в цій книзі Євсевій (кн. 3, гл. 66), вік Олени до цього часу перевалив уже за восьмий десяток і вона, мабуть, була дуже слабка здоров'ям (Олена померла в 327 році). Іоанн Златоуст (347-407) також, як видно, нічого не знає про Оленину археологію. Перша згадка про неї, як про ту, що знайшла хрест, зустрічається в проповіді св. Амвросія на смерть імператора Феодосія (395 рік), де він розповідає, як імператриця знайшла три хрести, табличку і три цвяхи.

Отже, після здобуття необхідних артефактів, над Голготою почалося будівництво першого храму на честь Воскресіння. Монументальний комплекс Храму Воскресіння (Гробу Господнього) включав ротонду, звану Анастасіс (Воскресіння), з Гробом Господнім, базиліку під шестигранним куполом (Мартиріум) звернену вівтарем в бік Анастасіса і сад Йосипа Ариматейского, де перебувала Голгота. Храм Воскресіння (Гробу Господнього) був урочисто освячений 13 вересня 335 року в присутності імператора Костянтина Великого і представників духовенства з різних країн. Комплекс, споруджений Костянтином, був чудовий. Інтер'єри були багато прикрашені мозаїкою, дорогоцінним литтям та мармуром.

До наших днів дійшла лише частина того, першого, комплексу. У 614 році, під час взяття Єрусалима військами перського шаха Хосрова II, будівлі храму сильно постраждали. Дружина Хосрова, християнка Марія, переконала чоловіка дозволити відновити святиню. Візантійський імператор Костянтин VIII виторгував право відновити її, але колишній блиск храму був втрачений. У 636 році Єрусалим захопив халіф Умар ібн Хаттаб, однак богослужіння в Храмі Воскресіння (Гробу Господнього) не переривалися, що підтверджувалося грамотою, виданою халіфом Єрусалимському патріарху. Однак в 1009 році халіф Аль-Хакім бі-Амруллах наказав повністю зруйнувати Храм. В результаті була пошкоджена базиліка та повністю знищена гробниця, котру «знайшли» в 325 році. У 1048 році Храм Воскресіння (Гробу Господнього) був знову відбудований імператором Костянтином Мономахом, але за своїм масштабом і пишністю цій споруді було далеко до попереднього Храму.

Слух про руйнування Гробниці Господньої став однією з причин Хрестових походів. В кінці XII століття хрестоносці перебудували Храм в романському стилі і об'єднали під одним дахом всі святі місця. Було відновлено опори ротонди, які місцева традиція і зараз називає «стовпами Олени». Були також зведені нові споруди: п’ятиярусна дзвіниця і Католікон, що долучився до ротонди зі сходу. Якраз храм, побудований хрестоносцями, ми нині і можемо бачити з невеликими змінами.

Після захоплення Єрусалиму Саладіном в 1187 році Храм Воскресіння (Гробу Господнього) не постраждав, а християнським паломникам було дозволено його відвідування відповідно до договору між Саладіном і Річардом Левове Серце. Храм був частково пошкоджений під час землетрусу 1545 року, тоді сильно постраждала дзвіниця. У 1808 році згорів дерев'яний купол над Анастасісом. У другій половині XX століття будівлю реставрували. Сьогодні комплекс включає в себе стародавню ротонду, в якій знаходиться Кувуклія (каплиця з Гробом Господнім), Голготу з місцем Розп'яття, соборний храм Католікон, підземний храм Отримання Животворящого Хреста, безліч каплиць та кілька монастирів. Храм поділений між шістьма церквами: греко-православною, католицькою, вірменською, коптською, сирійською та ефіопською. У кожної – свій боковий вівтар, свої години для служб і молитов.

Протягом століть конфесії, що поділяли храм конфліктували між собою. У XVIII столітті султан Абдул Гамід встановив поділ власності («статус-кво»), якого дотримуються й донині: жодна конфесія не має права нічого змінювати в храмі без згоди інших. Правові, майнові та територіальні межі, закріплені за кожною з конфесій, суворо обумовлені (жодна ікона, жодна лампада не можуть бути додані або прибрані без взаємної згоди). Символ статус-кво – дерев'яна драбина муляра, яка нерухомо стоїть на одному і тому ж місці з 1757 року. Відвідувачі, що входять у двір храму бачать її біля правого арочного вікна. Драбина поставлена ​​на карнизі, яким володіє Грецька православна церква, а верхньою частиною впирається в основу вікна, котра належить Вірменській частині Храму.

1. Церква св. Якова, присвячена Якову, брату Господньому і першому єпископу Єрусалима, де зберігається чудотворна ікона Божої Матері, написана, за переказами, євангелістом Лукою.

2. Храм Марії Магдалини, з'єднаний проходом з церквою Якова, побудований на тому місці, де, за православною традицією, воскреслий Ісус з'явився своїй учениці. Тут колись знаходився баптистерій.

3. Під дзвіницею знаходиться вірменська церква Сорока мучеників, присвячена солдатам, які віддали перевагу смерті зреченню християнства. У XVI столітті тут була усипальниця грецьких патріархів.

4. Монастир Авраама, пов'язаний з візантійською традицією шанування тут місця жертвоприношення Ісаака, належав колись ефіопам, але через борги в XVII столітті вони були змушені продати його грекам.

5. Залізні двері посередині ведуть у Вірменську каплицю апостола Івана. 

6. Коптська каплиця Архангела Михаїла, за якою знаходиться, з'єднаний з нею, ефіопський монастир.

7. Каплиця Франків, на яку ведуть круті сходи, прибудована до фасаду храму з правого боку від входу. Колись ця каплиця-ґанок зі сходами служила входом на Голготу, зараз в ній знаходиться каплиця, присвячена місцю стояння скорботної Божої Матері. Під каплицею Франків знаходиться ще одна каплиця, присвячена Марії Єгипетській і належить грекам-ортодоксам. Колись Марія Єгипетська, Олександрійська блудниця, безуспішно намагалася зійти цими сходами на Голготу, поки не розкаялася в своїх гріхах і не звернулася до своєї Заступниці, Пресвятої Діви Марії. 

8. Могила лицаря. Праворуч від входу в храм, під дерев'яним люком, знаходиться мармурова плита, що позначає могилу одного з ватажків хрестоносців Філіпа де Обіньї (Filippus de Aubingni).

Центральний вхід (9) мав колись два високі проходи, проте нині з дверима є тільки один прохід, інший був замурований в часи правління мусульман. Ключі від храму з часів Саладіна і Річарда Левове Серце зберігаються в мусульманській сім'ї – це дозволяє уникнути суперечок навколо церковних воріт.

Ступивши під склепіння храму, відвідувач насамперед бачить Камінь Миропомазання (14) – церковні перекази говорять, що на ньому лежало тіло Ісуса після зняття з тавра, яке намащували олією. Навколо плити червоного кольору, що закриває Камінь Миропомазання, встановлені 8 лампад, в яких постійно горить вогонь: 4 греко-православних, 2 вірменських, 1 католицька та 1 коптська.

На захід від Каменя на відстані близько 12 метрів розташований мармуровий квадратний ківорій на чотирьох колонах з шестигранним куполом над плитою (15) на місці, де стояли, за переказами, три Марії (Магдалина, мати Якова та мати братів Заведеїв) у момент Розп'яття. У візантійський період Камінь Помазання оточували стіни каплиці св. Марії, яка була знесена під час перебудови Храму хрестоносцями. До 1810 року Камінь Помазання був облицьований чорним мармуром і знаходився у винятковій власності католицького ордена святого Франциска Ассизького, що підтверджувала мітка на мармурі – дві схрещених руки. Праворуч від Каменя знаходяться сходи, що ведуть на Голготу – місце розп'яття Хреста.

Згідно з традицією, на початку I століття н.е. Голгота (10) знаходилася за міськими стінами Єрусалиму, на північному заході від міста. Вважається, що своєю назвою Голгота зобов'язана черепам, які складалися на місці страти злочинців в стародавньому Єрусалимі. Простір на Голготі розділений між трьома вівтарями: Вівтар розп'яття (12), Вівтар цвяхів (11) і Вівтар «Стабат Матер» (13).

За ще одними «переказами», під місцем розп’яття був свого часу похований перший чоловік – Адам. Праведний Ной після Всесвітнього Потопу заховав на горі Голгота череп Адама. Під час розп'яття кров Хреста просочилася в могилу Адама і цим був викуплений первородний гріх Адама. На іконах і фресках в Храмі можна бачити зображення черепа Адама під тавром розіп'ятого Ісуса. Голгота розділена аркою на православну і католицьку частину. Тут також відбуваються церковні служби.

Зліва знаходиться Вівтар розп'яття, що належить грецькій православній церкві. Цей вівтар розташований над скелею там, де був встановлений тавр, на якому розіп'яли Ісуса Хреста. Навколо вівтаря під склом можна побачити поверхню Голготи. Під вівтарем знаходиться отвір, куди можна опустити руку і доторкнутися до скелі саме в тому місці, де стояв тавр з розп'ятим на ньому Хрестом.

Вівтар цвяхів знаходиться праворуч від Вівтаря розп'яття. На цьому місці солдати зірвали з Хреста одяг і розіграли його у кості. Після цього тут вони прибили Ісуса до тавра. Вівтар цвяхів належать францисканському католицькому ордену.

Невеликий католицький вівтар «Стабат Матер» - Стояння Богородиці, розташований між вівтарями Розп'яття і Цвяхів. Він позначає місце, де за переказами, Богородиця стояла під час Розп'яття Сина. Над вівтарем височить вирізана із дерева статуя Богоматері, подарована в 1778 році королевою Португалії і привезена з Лісабона. Поруч можна бачити безліч коштовностей, пожертвуваних паломниками.

Ліворуч від Каменя Помазання – вхід в ротонду, де височіє Кувуклія з Гробом Господнім.

Кувуклія займає центральне місце в Храмі – каплиця поділена на дві частини: вівтар Янгола (16) і печеру Гробу Господнього (17), в якій знаходиться кам'яне ложе, на яке було покладено тіло Ісуса для поховання після страти. У прибудові Янгола знаходиться частина каменю, яким був загороджений вхід до печери з тілом похованого Ісуса. Янгол Божий спустився з Небес, прибрав камінь і сів на нього біля входу в печеру. Тут його побачили жінки, що прийшли в неділю вранці до Гробниці, а Янгол дав їм звістку про Воскресіння Хреста.

На місці ложа Гробу Господнього, яке служить вівтарем в Храмі, щодня відбуваються літургії католицької, православної та вірменської конфесій. З давніх-давен Ложе сильно пошкоджене паломниками, які за всяку ціну прагнули відколоти і забрати з собою частинку реліквії. Щоб запобігти цьому, святе Ложе було закрито плитою білого мармуру, яка зараз вже пожовкла від часу (нинішня плита покладена в 1555 році).

Гроб Господній – одна з найголовніших святинь християн. У печері постійно горять 43 лампади, запалені від представництв католицької, православної, коптської і вірменської християнських церков. Спочатку навколо Ложа існувала похоронна печера, але вона була зруйнована разом з храмом в 1009 році за наказом халіфа Аль-Хакіма. Збереглися лише саме Ложе, частина стін печери (до 60-90 см заввишки) і частина входу. Зараз печеру замінює влаштоване всередині Кувуклії невелике приміщення (1,93x2,07 м), майже половину якого, праворуч від входу, біля північної стіни, займає Ложе. Тут можуть поміститися три, щонайбільше чотири людини одночасно. Нинішнє приміщення, як і колишню печеру, також називають Святим Гробом. Зі сходу з бокового вівтаря Янгола в нього веде низький арочний вхід (всього 112 х 72 см, і приблизно 90 см глибиною), очевидно початкового характеру, на думку більшості археологів.

В одній зі стін внутрішньої каплиці Кувуклії пророблені два отвори. Ці отвори служать для передачі в Велику Суботу Благодатного Вогню від Єрусалимського Патріарха прихожанам, які у величезній кількості з'їжджаються з усього світу для святкування Паски. На стінах печери Поховання відображено Воскресіння Хреста, представлене іконами православного, католицького та вірменського писання. Тут же знаходиться ікона Божої Матері. На ній зображена Діва Марія з немовлям Ісусом на руках.

18. Коптська каплиця.

19. Гробниці Йосипа Ариматейського та Никодима.

Католікон (20) належить до православної частини Храму Воскресіння і розташовується навпроти Кувуклії. Церковні служби тут проводяться греками. У Католіконі на узвишші встановлена ​​кам'яна чаша. Цю кам'яну чашу називають Центр землі або «Пуп землі». Тут, знов же за «переказами», Богом був створений перший чоловік Адам і стався порятунок людства після гріхопадіння.

Чаша «Пупу землі» розташовується в середині прямої лінії, що з'єднує вівтар катедрального храму Єрусалимського Патріархату та Кувуклію. Щоб позначити його точне місце розташування, тут ставлять символічну невисоку мармурову чашу з кулею всередині, на якій написаний хрест. Точно не відомо, коли і ким поставлена ​​тут ця чаша. Можливо греки-християни таким чином символічно відзначили в Єрусалимі християнський центр Землі на противагу омфаліту – каменю, котрий символізував центр античної світобудови, що знаходився в Дельфах, в храмі Аполлона. Поруч з чашею грецькі ченці ставлять такий же невисокий світильник з безліччю свічок і ящик для пожертвувань. Чаша настільки легка, що її приковують ланцюгом, щоб туристи і паломники не зміщувати або не винесли її. Зрушувати зі свого місця чашу, а разом з нею, виходить, зміщувати і сам «центр Землі» можуть тільки грецькі ченці і сестри, котрі миють підлогу в храмі. Втім прибиральники тут же повертають чашу на старе місце, і земна рівновага відновлюється :).

21. Вівтар зустрічі Марії Магдалини та воскреслого Хреста.

22. Францисканська каплиця.

23. Ризниця Францисканської каплиці.

24. Каплиця Ісусового заточення до в’язниці.

25. Каплиця святого Лонгіна, присвячена святому Лонгіну, римському сотникові, який командував сотнею, що здійснювала страту Ісуса. За переказами, саме він пробив списом бік Спасителя, щоб переконатися, що Він мертвий.

Якщо йти галереєю позаду вівтарної апсиди Католикона, то між престолами Тернового Вінця (27 - вівтар, присвячений Ісусовому приниженню, яке Він зазнав від натовпу. Під вівтарем знаходиться шматок колони, на якій, за «переказами», сидів Ісус, увінчаний терновим вінцем) і Розділу Риз (26 - це невелика вірменська каплиця, вміщена в ніші стіни на тому місці, де, за «переказами», цариця Олена знайшла цільнотканий хітон Ісуса, нібито викинутий тут солдатами, які так і не зуміли його розірвати) можна побачити круті сходи, що йдуть вниз. 29 сходинок ведуть в підземну церкву «святої рівноапостольної» Олени (28). Підземна церква св. Олени XII століття розташована на нижньому рівні храму. Спочатку цей невеликий храм (20х13 метрів) був криптою Мартиріума – базиліки періоду імператора Костянтина. За часів перських та арабських завоювань, базиліка була безповоротно зруйнована.

У середині XII століття, коли хрестоносці з розмахом перебудували храм Воскресіння Хрестового (Гробу Господнього) в величному романському стилі, будівельники досліджували східні руїни, намагаючись знайти місце, де, як вони вважали, був знайдений Животворящий Хрест, і виявили фундамент римського храму Адріана. Тоді і було вирішено перетворити цей простір в церкву, присвячену св. Олені. Вирішено – зроблено!

В даний час церква св. Олени належить вірменській апостольській церкві. Церква скромно прикрашена в пам'ять про простоту св. Олени. Купол підтримується древніми монолітними колонами, склепіння більш пізні, XII в. Купол виходить на поверхню землі, через його вікна освітлюється храм. Весь простір підлоги між колонами покрито мозаїкою, що розповідає про історію Вірменії, її пам'ятники і храми. 29, 30. Вівтарі церкви Олени. У південно-східній частині церкви є лава, на якій, за «переказами», сиділа св. Олена, коли велися пошуки Істинного Хреста. Праворуч в церкві розташовуються темні сходи з 13 залізних схлдинок, які і ведуть до печери Здобуття Хреста (31). Уздовж неї на стінах можна побачити вирізані на стінах хрести, залишені воїнами-хрестоносцями і паломниками.

У приділ знаходження Животворного Хреста ведуть довгі сходи. Тут знаходиться місце, де цариця Олена «виявила» тавр, на якому розіп'яли Хреста і кілька цвяхів, якими Ісус був до нього прибитий. На місці знайденого Животворного Хреста розташовується престол Безкровної жертви. Під престолом знаходиться срібне коло, яке вказує на яму, де стояв тавр розп'яття Ісуса. Місця таврів, на яких разом з Ісусом розіп'яли двох розбійників позначаються двома колами, пофарбованими в чорний колір.

Під час реставраційних робіт і розкопок 1973-78 років на схід від церкви св. Олени була виявлена печера з малюнком римського корабля і двома низькими стінами, які підтримували фундамент храму Адріана II століття і вище стіну IV століття, побудовану для підтримки базиліки Костянтина. Вірменська влада перетворила цей археологічний простір в каплицю св. Вартана і створила штучний прохід, через який можна пройти в каплицю з церкви св. Олени.

Храм Воскресіння Хрестового (Гробу Господнього) служить штаб-квартирою Єрусалимської православної церкви, хоча в храмовому комплексі служать різні християнські конфесії відповідно до складної процедури, котра лишається незмінною протягом століть. На території Храму Воскресіння Хрестового (Гробу Господнього) розташовано кілька діючих монастирів, він включає безліч допоміжних приміщень і галерей. Церква францисканців і Вівтар цвяхів належать католицькому ордену св. Франциска, храм рівноапостольної Олени і прибудова «Три Марії» - Вірменській апостольській церкві, могила св. Йосипа Ариматейского, вівтар на західній частині Кувуклії – Ефіопській (Коптській) церкві. Головні святині – Голгота, Кувуклія, Католікон, як і загальне керівництво службами в Храмі, належать Єрусалимській православній церкві.

Взагалі, можна по різному ставитися до «переказів» та усього, що наворотили спочатку візантійські імперські, а потім церковні діячі, аби підвищити легітимність своєї влади, але це місце де відбулося ВОСКРЕСІННЯ – тобто повернення духу в тіло з повним відновленням останнього. І це круто! Якщо ви під час відвідування абстрагуєтеся від навколишньої метушні паломників та туристів, та заглибитеся всередину себе, то, напевне, зможете відчути якусь тонку-тонку енергію цього місця!

Хрестос воскрес! Славімо його!

1 Helena Str., Old City, Jerusalem. Координати: 31.778038, 35.229915.

Розклад роботи: щодня, квітень-вересень з 05.00 до 20.00, жовтень-березень з 05.00 до 19.00.

Вхід – вільний.