Сам собі Мандрівник

Одним із найбільших античних центрів в Північному Причорномор’ї було місто Ольвія. Воно було засноване в першій половині VI ст. до н.е. на правому березі Бузького лиману вихідцями з міста Мілету. В перекладі грецьке слово «Ольвія» означає «щаслива». Це – офіційна назва міста, засвідчена в декретах, написах на монетах, більшості літературних джерел. Проте в творах деяких античних авторів місто названо також Борисфеном (грецька назва Дніпра).

Ольвія сьогодні - це національний державний історико-археологічний музей-заповідник, розташований на території Миколаївської області, за околицею села Парутине, в Очаківському районі, і найвідоміша пам'ятка українського півдня.

Період з VIII по VI ст. до н.е. був для Греції періодом зміни суспільно-політичних формацій. Грецію потрясала відчайдушна боротьба між старою родоплемінною знаттю і новими рабовласниками. Переможені в цій боротьбі вимушені були шукати притулку в чужих краях. В цей час в Греції в усіх сферах виробництва почала широко використовувалась праця привозних рабів. Це привело до розорення дрібних виробників, землевласників і виникнення «збиткового, зайвого» населення, яке вимушене було шукати щастя за межами своєї батьківщини.

Всі ці обставини, а також торгівля, складали головну причину переселення греків на узбережжя Північного Причорномор’я. Вони заснували тут багато міст, малих і великих сільських поселень. Але античні держави, які виникали на віддалених від Греції землях, ні в політичному, ні в економічному відношенні не підкорялися метрополії. Цим грецька колонізація принципово відрізнялась від колонізації XV-XX століть. Перші вихідці з Іонії у другій половині VII ст. до н. е. заснували античне поселення на острові Березань – в той час півострові (в районі сучасного м. Очакова Миколаївської області). Основна ж маса грецьких поселень на Північному узбережжі Чорного моря засновується у VI ст. до н.е.

В історії Ольвії виділяються два основних періоди, які розділило велике гетське нашестя. Тому в літературі їх часто називають догетським і післягетським. Перший з них відноситься до першої половини VI – середини I ст. до н.е., другий – I ст. н. е – середини III ст. н. е. В першому періоді місто досягло максимального за всю історію свого існування розвитку економіки і культури. Другий характеризується в цілому занепадом міста, втратою політичної незалежності, посиленням в культурі неантичних елементів, проникненням римського впливу.

На початку першого періоду Ольвія була невеликим поселенням. Розташовувалось воно, очевидно, тільки у Верхньому місті і складалось в основному з землянок і напівземлянок. На початку V ст. до н.е. в Ольвії і в сільській окрузі відбулися соціально–культурні зміни. Земляне житло перших поселенців змінюється кам’яними будинками, як і в Греції того часу. Розвивається економіка, Ольвія починає випуск великої литої монети. В цей же період Ольвія підтримує широкі торгові зв’язки з рядом грецьких міст – Мілетом, Афінами, Хіосом, Самосом, Родосом, а також з оточуючим місцевим населенням. За свідченням Геродота найближчими сусідами Ольвії були алазони, скіфи та калліпіди. 

З початку IV ст. до н.е. починаються зміни – росте майнова нерівність, посилюються соціально–економічні і правові протиріччя, в місті з’являється, очевидно, значна кількість рабів. Особливо сильно проявилися протиріччя в кінці IV ст. до н.е., коли в 331 році до н.е. Ольвія була обложена тридцятитисячною армією на чолі з полководцем Олександра Македонського – Зопіріоном. Становище міста, яке не мало постійного війська (його військова організація основувалась на народному ополченні), під час облоги було важким. Античний автор Макробій повідомляє, що в цих важких умовах Ольвійській державі довелось прийняти надзвичайні міри: звільнити рабів, надати права громадянства іноземцям, які проживали в Ольвії, ольвіополітам анулювали позики. За свідченнями того ж Макробія місто вистояло в цій боротьбі і Зопіріону довелось зняти облогу.

В кінці IV-III ст. до н.е. Ольвія досягає найвищого за всю свою історію розвитку. Площа міста збільшується до 50-55 га, кількість населення досягає 20 000 чол. До кінця IV ст. Ольвія починає випускати золоті монети.

Невдовзі Ольвія потрапляє під владу скіфів. Ольвія змушена признати владу скіфського царя Скілура, це видно з того, що в Ольвії в цей час випускають монети із зображенням цього царя. Цікаво, що одна надгробна плита цього часу називає Ольвію «скіфським містом».

Але скіфська влада над Ольвією тривала недовго. В середині I ст. до н.е. в Ольвії відбулась страшна катастрофа – її повністю розгромили розбійницькі племена гетів, під керівництвом свого вождя Буребісти. Вони пройшли узбережжям Чорного моря, спустошуючи все на своєму шляху та розгромлюючи грецькі міста. Ольвія була дуже зруйнована.  Так трагічно закінчився перший період життя стародавньої Ольвії, який тривав більше п’яти століть.

Після гетського розгрому Ольвія близько ста років лежала в руїнах. Пізніше, як відмічає Діон Хрисостом «після розгрому борисфеніти знову заселяли місто, можливо, за бажанням скіфів, які були зацікавлені в відновленні торгівлі з греками».

 Але відновлена Ольвія нічим не нагадувала того квітучого міста, яке знаходилось тут до спустошення його гетами. Місто тепер займало тільки частину своєї попередньої території, кількість населення становила близько 2 000 чоловік. Пізніше відбувається деяке пожвавлення в Ольвії, відновлюється поступово торгівля, ремісничі виробництва, сільське господарство. Але Ольвія залишається другорядним центром, маючи тільки місцеве значення.

В середині II ст. н. е. Ольвію починають тіснити тавро-скіфи і вона звертається по допомогу до римського імператора. Антоній Пій посилає в Ольвію війська, яким разом з ольвіополітами вдається відтіснити тавро-скіфів. В 193-211 рр. Ольвія признає верховну владу Риму і включається до складу римської провінції Нижня Мезія. Після введення римського гарнізону в житті Ольвії спостерігається значне піднесення та стабілізація економіки.

Але римська імперія сама ослабла від постійних поразок в війнах і змушена була вивести свій гарнізон з Ольвії. Покинута римськими військами, Ольвія в середині III століття знову була сильно спустошена. Подальша доля Ольвії майже невідома. Життя іще теплилось тут деякий час і зовсім завмерло в IV ст. н.е.

Місто Ольвія проіснувало майже тисячу років - з VI століття до н.е. по IV століття н.е. Руїни Ольвії стали місцем добування каменю для будівництва міст. Коли турки почали будувати фортецю Очаків, вони розібрали усе древнє місто на будівельні матеріали. В результаті чого наземні споруди Ольвії були повністю знищені. В кінці XVIII століття, коли територія відійшла до Російської імперії лише деякі кам’яні стіни і кургани над старими могилами нагадували про колись квітуче, а тепер поховане під землею місто.

Національний історико - археологічний заповідник "Ольвія" представляє залишки стародавнього міста-держави Ольвія, в якому побував сам "батько історії" Геродот.

Площа музею близько 270 гектарів. До території заповідника також відносяться 23,6 гектара території острова Березань, де знаходилося прадавнє античне поселення в Північному Причорномор'ї, засноване ще в VII столітті до нашої ери. У 2002 році унікальне старовинне місто і територія, що оточує його, отримали статус історико-археологічного заповідника.

Місто-держава складалося з двох частин - Нижнього і Верхнього міст і було оточене фортечним муром для захисту від ворогів. У Ольвії добре була розвинена торгівля, ремісництво і землеробство. Вчені міста розробили свій власний календар і алфавіт. У місті було дуже розвинено мистецтво - про це говорять виявлені під час розкопок статуї, будівлі з надзвичайно гарною архітектурою, ювелірні і керамічні вироби тих часів.

Також на території старовинного міста знаходиться незвичайна сорокаметрова криниця, її називають "Криницею щастя". Туристи, що приїжджають в старовинне місто-музей "Ольвію" обов'язково кидають монету в цю криницю і загадують бажання.

Щорічно в заповідник приїжджають тисячі туристів зі всього світу. У поєднанні з дуже гарною природою тут можна побачити залишки неймовірного стародавнього міста, поринути в його історію. Залишки античних храмів, фортечних мурів і будівель, прекрасна природа і дивовижний вид на води Бузького лиману - усе це чекає відвідувачів заповідника "Ольвія" в Миколаївській області.

Екскурсія

Головні міські ворота.

В північній частині міста в давнину перебували головні міські ворота Ольвії. На жаль, під час першої світової війни, коли Ольвія залишилася без охорони, кам'яні залишки древніх воріт і пов'язаних з ними оборонних споруд були розкрадені. Головні ворота складалися із двох прольотів. Великий проліт перебував у центрі він вів у місто з півночі на південь. Малий проліт, орієнтований із заходу на схід, був розміщений на схід від великого прольоту. У тривожні часи двостулкові ворота обох прольотів закривалися наглухо засувами. Під час воєнних дій ворота, ймовірно, заставлялися зсередини каменями.

Будучи одним з найбільш уразливих місць міської оборони, головні ворота були укріплені чотирма вежами, по дві з кожної сторони, висунутими трохи поперед лінії воріт, внаслідок чого перед входом в Ольвію утворилася невелика площа. Ця система дозволяла тримати ворога не тільки під фронтальним, але й під фланговим обстрілом.

Варто відмітити, що в найбільш вразливих місцях міської оборони влаштовувалися додаткові перешкоди для ворогів. Так, у північно-західній частині Ольвії було влаштовано велике водоймище, котре наповнювалося дощовими водами, що стікали сюди з навколишньої місцевості.

Ділянка І

 Ділянка І, знаходиться в північно-східній частині верхнього міста. Тут у давнину починався схил, що вів у нижнє місто, і  був  терасовидно забудований. Протягом багатьох років розкопок на цій ділянці розкрита частина верхніх трьох терас, розташованих одна нижче одної на  1,5—2 м.

Основні будівлі, виявлені археологами, знаходяться на середній терасі. У напрямку із заходу на схід тут проходить вузька брукована вулиця, по обидва боки якої були будинки. На північ від вулиці відкриті  залишки великого будинку III-II ст. до н.е. Три входи з'єднували  його з вулицею. Кожен вхід вів у брукований дворик. Ансамбль з'єднувався з Північними воротами й південною половиною міста Головною поздовжньою вулицею.

Агора

Центром міста була агора - майдан розміром близько 2000 кв. м, навколо якого були зосереджені торгівельні, адміністративні, культові, громадські й навчально-спортивні будівлі. На півночі агора відокремлювалася від теменоса спорудою, яка представляла    собою  портик з двома рядами колон, очевидно, іонічного ордеру, відкритий у бік агори. Від будівлі збереглися лише залишки фундаментів під зовнішні стіни й внутрішній ряд колон. Довжина зовнішньої  стіни споруди 45 м, її  зведення відбулося орієнтовно в кінці IV ст. до н.е.

Теменос

Священна ділянка - теменос - являла собою обгороджену територію, де розташовувалися храми й вівтарі найбільш шанованих божеств, а також скарбниці. Ольвійський теменос мав вхід зі Східної вулиці. Тут був центральний вівтар, храми Аполлона Дельфінія й Зевса та дві невеликі споруди, очевидно скарбниці.

За час свого існування - з кінця VI по II ст. до н.е. – теменос і його окремі будівлі неодноразово перебудовувалися. Наприкінці VI ст. до н.е. теменос ще не мав огорожі. Тут містився вівтарний майдан, до священного гаю вела спеціальна доріжка. На початку V ст. до н.е. теменос  був обнесений огорожею. У його північній частині будується храм іонійського ордеру Аполлона Дельфінія, поблизу від якого розташовувалася майстерня з виготовлення мідних виробів, скарбниця, водойма. В храмі Аполлона Дельфінія були влаштовані постаменти для установки статуй, міських постанов і декретів.

Всі монументальні будівлі теменоса припинили своє існування не пізніше II ст. до н.е. Згодом тут, на місці центрального кам'яного вівтаря, з'являється дерев'яний вівтар. Місце це шанувалося, мабуть, і в перші століття нашої ери, хоча інші будівлі святилища вже більше ніколи не відновлювалися.

Гідросистема

Система призначалася для постачання водою Нижнього міста й складалася з накопичувального резервуара (розміри в плані 2,8x2,0 м при глибині 3,95 м), керамічних труб, що проходили в спеціально виритій підземній галереї довжиною 19,5 м з оглядовими колодязями (було виявлено три колодязі), і водоприймального пристрою, скоріше за все у вигляді фонтана. За припущенням вчених саме в цьому місці поруч із водоймою знаходився ольвійський театр, що згадується в грецьких написах, біля якого й міг бути споруджений подібний фонтан. Вода в труби подавалася з резервуара за допомогою так званого сифона. Час функціонування цієї системи відноситься до V ст. до н.е.; пізніше, з кінця IV ст. до н.е., трубопровід був розібраний, а накопичувальний резервуар став використовуватись  для збору дощової води.

Зберігся резервуар, фрагменти кам'яного жолоба, у якому були покладені керамічні труби водопроводу і два оглядові колодязі. Звертає на себе увагу високоякісна кладка стін резервуара, типова для кінця V- IV ст. до н.е. Невеликі гнізда, влаштовані в стінах водойми, призначалися, очевидно, для кріплення конструкції сифона.

Східний торгівельний ряд

Агора зі східної сторони межувала з торгівельним рядом, від якого збереглися залишки восьми підвальних  приміщень. Під час розкопок тут знайдена велика кількість уламків привозного чорнолакового та різного  місцевого посуду, близько 700 екземплярів монет. Над підвалами розміщувалися наземні приміщення.  Фасади їх з боку агори, можливо, були об'єднані портиком. Час існування торгівельного ряду орієнтовно від другої половини IV до II ст. до н.е.

Гімнасій

Приміщення гімнасію  виходило на південну сторону центрального майдану (V-III  ст. до  н.е.). У результаті розкопок відкритий внутрішній двір - палестра, оточений з двох сторін портиками античного ордену (збереглися кам'яні бази декількох колонн), вздовж його східного портика - лазневий комплекс, що складався з декількох суміжних кабін з підведенням туди холодної й гарячої води, а також пристроєм стічної каналізації.  До комплексу гімнасія відносилася й група приміщень з криницею глибиною більше  12 м і розташованих поруч трьох кам'яних резервуарів для підігріву води, що надходила керамічним трубопроводом

Поруч з гімнасієм, на захід від нього, на південну сторону агори виходив  будинок, скоріше за все, адміністративного призначення, де, можливо, розміщалися окремі магістратури. Від нього збереглися тільки шарові основи стін невеликих приміщень, що розташовувалися у два ряди.

Відразу за адміністративним будинком на південній стороні агори знаходився житловий будинок IV-II ст. до н.е.

Із заходу агора обмежувалася Головною поздовжньою вулицею Верхнього міста. Західна сторона її була забудована будинками (з півночі на південь) дикастерію (суду) і торгівельним рядом, що відокремлювалися від нього вулицею.

Оборонна стіна римської цитаделі

В II ст. н.е., з введенням в Ольвію при Антоніні Пії римського гарнізону, у південній третині Верхнього міста була зведена цитадель, оточена із заходу, півночі й північного сходу системою стін і веж. Очевидно, така система існувала й з південного сходу, однак її місце розташування поки невідомо. Вхід у цитадель вів з півночі. На захід від вулиці, на відстані приблизно 50 м від воріт, виявлені будівельні залишки й кілька присвят Аполлону Простату. Це дозволяє припустити, що в II- III ст. н.е. тут перебував храм, присвячений Аполлону Простату.

У західній оборонній лінії цитаделі були використані й перебудовані залишки укріплень догетського часу.

Нижнє місто

Забудова міських стін у перші століття нашої ери була досить скупченою. Впритул до стіни примикав ряд житлових приміщень із окремими входами й підвалами, що служили, мабуть, для розміщення постійної охорони. Із зовнішньої сторони захисної стіни були влаштовані гончарні випалювальні печі.

На ділянці відкриті залишки двох вулиць і розташованих уздовж них  житлових будинків.  Найбільший  інтерес  представляє будинок пекаря в східній частині ділянки. При розкопках виявлена велика піч для випічки хліба й ємність для замісів тіста. Планування будинку в цілому аналогічне елліністичним  житловим  будинкам Ольвії. Основні розходження  простежуються  в  техніці   кладок,  якість  яких  значно знизилася в порівнянні з попереднім часом. Печі мали напівсферичне склепіння, та вимощену глиняними плитками подову частину.

Дикастерій  (Суд)

Виходив на головну поздовжню вулицю портиком, від якого збереглися  тільки шарові основи; внутрішній двір був оточений з півночі та сходу дванадцятьма критими приміщеннями. При розкопках  тут знайдено велику кількість черепків з продряпаними на них іменами. Такі черепкі називались остраконами і використовувались в суді при голосуванні. Крім того,  виявлено  близько  550   невеликих  глиняних  коржиків – своєрідних лічильних фішок. Приміщення   побудовано, очевидно, в  III ст. до н.е. на місці раніше зруйнованого дикастерія. В частково зруйнованому  підвальному приміщенні були знайдені рідкісні знахідки – дві бронзові псефи (жетони) для голосування.

Україна, Миколаївська обл., Очаківський район, с. Парутине, вул. Ольвійська, 47-а Координати: 46.696444, 31.903358.