Сам собі Мандрівник

Парк розташований на південно-західній околиці Інгульського блоку Українського кристалічного щита. У цій місцині, по долинах річок Інгул та його приток — Березівки, Сагайдака та Стовпової, докембрійські гнейси та граніти виходять на поверхню, створюючи неповторно привабливі ландшафтні утворення, вік яких визначається геологами у 1,8—2,2 мільярди років.

Приінгу́льський — регіональний ландшафтний парк в межах Новобузького району Миколаївської області. Площа парку 3152,7 га.

Окремі, найбільш примітні або мальовничі, виходи кристалічних порід отримали власні назви. Про деякі з них складено по декілька легенд, як, наприклад, про скелі над Інгулом «Пугач», «Стовп» (або «Скеля скам'янілих богатирів», «Кам'яних богатирів» та ін.), «Спляча красуня», «Стіна» або просто «Устя» поблизу від гирла Березівки, де вона впадає в Інгул. На південь від села Розанівка також є «Стіна» або «Воронова скеля», на якій здавна селиться пара воронів. Є ще два «Пугачі» — «Старий» та «Молодий». Є фантастично привабливі гранітні відслонення — «Берег кам'яних химер», гранітне плато у місці злиття річки Стовпової з Інгулом, що має назву «Чортів міст», а також інші.

«Чортів міст»

Це кам’янисте плато, підняте над місцевістю. З нього відкриваються мальовничі пейзажі на Софіївське водосховище, цілинні ділянки степу, сплетіння річок Стовпова та Інгул. Можна доторкнутися до каміння віком 1,8-2,1 млрд. років. Кам’яні залишки чудернацького «мосту» розташовані в гирловій ділянці річки Стовпова.

Назва території пов’язана з історією про двох братів-турків, які влаштували тут платну переправу через річку. Смаглявих турків місцеві жителі прозивали чортами, так і увішла у вжиток назва «Чортів міст».

«Стовп»

Скеля «Стовп» («Скеля скам’янілих богатирів», «Богатирі», «Кам’яні богатирі», «Хазарська») поважно височіє на острові між мальовничими петлями річок. Тут проглядаються контури кількох (вважають сімох) скам’янілих богатирів, які захищали свій край від набігів завойовників, але були зачаровані хазаро-іудейським чаклуном. Він скам’янів разом з воїнами.

Профіль чаклуна, витворений природою з фрагментів захисників, розташований зверху скелі. Обриси найкраще проглядаються з правого берега р. Інгул та з гирла р. Стовпової.

«Берег кам’яних химер»

Це казкове місце, своєрідний міні-аналог «Долини привидів», що в Криму. Утворене виходами кристалічних порід, що сильно вивітрені.

Ними, нерукотворними кам’яними композиціями, можна милуватись годинами, шукаючи на правому березі «Рибу», «Кам’яну черепаху», «Камінь-тюлень», «Сім’ю Хімеріад», на лівому – «Крокодила», «Сплячу красуню», «Білу фортецю». Геологічний вік цих порід становить біля 2 млрд. років.

Острів

Острів розташований посередині Софіївського водосховища і утворився після заповнення цієї водойми у 1967 році. Острів являє собою виходи вивітрених кристалічних порід. Береги його вкриті деревами та чагарниками.

«Пугач»

Скеля «Пугач» має чудернацькі форми через структуру порід та процеси вивітрювання. Залежно від кута зору, положення сонця та багатства уяви спостерігача тут вимальовуються чудернацькі образи. З лівого берега Софіївського водосховища можна побачити профіль людини, піднявшись вище по схилу – дівоче обличчя, з правого берега – жінку з довгим волоссям.

З цією місцевістю пов’язані легенди, які передаються й донині. Назва скелі, ймовірно, походить від страшного профілю велетенської людини, хоча є й інші легенди: про закоханих, що втопились і тепер лякають людей, про велетенську сову-пугача, що оселилась на скелі і ночами кричить несамовитим голосом.

Порожки

Це уступи у кристалічній породі, де вода річки Сагайдак, переходячи гранітну плиту (в народі – поріг), спадає невеликим водоспадом. Це – неповторна краса поєднання кам’яних брил, води та рослинності.

На правому березі річки — груда брил, що нагадують доісторичних тварин. Тут розташований небезпечний, але надзвичайно цікавий для споглядання великий «живий» камінь.

Штучний каньйон

Рукотворний каньйон – приховане серед степу творіння з прямовисними скелями, бурхливим водотоком. Це – частина діючого Софіївського гідровузла. Водоскид (нове русло) збудований методом вибухів. Таке рішення для пропуску зливових і талих вод з водосховища застосовується нечасто, тому гідровузол, як технічний обєкт, є унікальним в цьому відношенні.

Підпірна стіна Софіївського водосховища після бурхливого танення снігу чи сильних злив перетворюється у величний водоспад. Потужний потік води несеться гранітним каньйоном. Милуватись цим явищем з’їжджається багато туристів.

Штучний водоспад

Штучний водоспад завершує рукотворний каньйон. Кристалічні брили, магія води зачаровуюють відвідувачів. Це – найбільший штучний водоспад у Миколаївській області. Його потужність залежить від потоку води із Софіївського водосховища.

Водоспад є найбільш привабливим для споглядання навесні та після злив. Влітку це – улюблене місце купання, прийняття гідромасажу.

Садиба Тропіних

На території колишнього панського маєтку можна повернутися в минуле. Старовинний будинок 1912 року з підсобними приміщеннями потребують суттєвої реконструкції, але тут панує особлива атмосфера – не панська, а атмосфера спокою, простору, минулого.

За радянських часів будинок використовували для розміщення контори колгоспу, пізніше – радгоспу. Після 1992 року його старанно грабували: було вийнято двері, вікна, зірвано дубову підлогу. Збереглася частина даху, вкритого італійською черепицею початку ХХ ст., яку зроблено в Марселі.

Сьогодні будівлі придбані за кошти громадян та подаровані парку «Приінгульський». Вже власними силами відновлено погріб, який вражає якістю будівництва, тут приємно в літню спеку нестандартно провести обідню годину. Поруч знаходяться парк і підвісний міст через р. Інгул.

Щорсівський парк

Унікальний парк зі столітніми тополями діаметром більше метра, кленами, шовковицями, що добре зберігся недалеко від колишнього панського маєтку.

Зараз парк занедбаний, заріс паростю акації та інших дерев.Дослідники вважають, спираючись на розповіді старожилів, що це був сад, по периметру обсаджений акаціями, а алеї – тополями.

Підвісний міст

Підвісний міст через р. Інгул – дерев’яний місток на тросах через р. Інгул для пішохідного сполучення жителів с. Щорсове та с. Софіївки.

Такий міст викликає захоплення у туристів, оскільки таких споруд збереглося дуже мало. Це – одне з улюблених місць фотографування.

Свято-Михайлівський храм

Свято-Михайлівський храм Свято-Михайлівського Пелагеївського жіночого монастиря – місце паломництва та поновлення життєдатних сил з мальовничою природою довкола. Це – трьохпристольна, дванадцятикупольна церква, пам’ятник архітуктури поч. XX ст. з неповторними архітектурними рішеннями.

Будівництво храму завершено 1904 року. Його зводили брати Андрій і Михайло Дуриліни в пам’ять про матір Пелагею, яка трагічно загинула. Церковна служба проводилась до 1932 року, далі, аж до 1986 року храм використовувався як комора, завдяки чому не був зруйнований. У Велику Вітчизняну війну в нього потрапив лише один снаряд, не спричинивши великої шкоди. Церковна служба відновилась 25 квітня 1992 року.

З 1996 року тут організовано жіночий монастир. За архітектурним рішенням храм дуже схожий на Храм Василя Блаженного (Собор Покрова Божої матері), що на Червоній площі в Москві.

с. Софіївка, Новобузький район, Миколаївська область. Координати: 47.686647, 32.370969.