Сам собі Мандрівник

Фортеця, що знаходилася на перехресті Кучманського та Чорного шляхів, а також водного шляху по Бугу в середньовіччі була не тільки форпостом захисту навколишніх земель, а й засобом контролю за рухом цими шляхами та джерелом непоганого заробітку для володарів. Тому часто зазнавала нападів, руйнувалася та відбудовувалася. Історія цієї споруди сягає глибини віків та посідає одне з чільних місць між середньовічних фортець Європи.

Перша з відомих сьогодні фортець у Меджибожі була дерев’яною, обнесеною земляними валами, займала площу на схилі високого пагорба, увінчаного церквою. Її добре збережене ядро часів ранньої Русі дослідники виявили на глибині 11 метрів під час розкопок на подвір’ї. Після перемоги русько-литовського війська на Синіх Водах в 1362 році, Меджибіж отримали племінники князя Ольгерда — брати Коріатовичі. Вони відбудовують та розширюють фортецю. Нова фортеця була уже кам’яною. Тоді ж на пагорбі перед старим дитинцем звели церкву, що нагадує романські храми Європи. Через свою стратегічну важливість в обороні південно-східних кордонів, у 1385 році замок отримав звання королівського. Наступна реконструкція та розширення фортеці відбулися на зламі XV—XVI століть. Тоді укріпили північний бік замку, який виходив на дорогу, та збудували дві потужні вежі — п'ятикутну Лицарську та круглу Офіцерську з мурами товщиною 4 метри і бійницями. Лицарська вежа, винесена за лінію мурів замку, використовувалася також як спостережний пункт. Ця реконструкція допомогла на початку XVI століття відбити багато татарських нападів.

Наступної реконструкції фортеця зазнала у 1540 році, коли її новий власник — гетьман Миколай Сенявський — влаштувує тут свою резиденцію з палацом. З тих часів збереглися білокам'яні портали та віконниці. Також була створена нова система укріплень, яка збереглася до наших часів. До в'їздної брами прибудовується великий п'ятипелюстковий за планом бастіон. Барбакан нарощено великою прямокутною зі скошеними кутами вежею, що підіймається над бастіоном. А найвищою спорудою замку була надбрамна кругла вежа, до якої добудували четвертий та п'ятий яруси. В'їзна вежа, щоб не заважати бастіону, була перенесена з південно-східного кута фортеці на західний бік муру, за 5 метрів від п'ятикутної вежі. Там вона міститься і тепер. Під час цієї реконструкції в замку вперше застосовується цегла. Через додавання до тиньку перетертої в пил цегли, замок, який був зовні весь потинькований цим розчином, набув рожевуватого кольору.

Фортеця має форму видовженого трикутника з могутніми стінами і кутовими вежами, які значно виступають за лінію стін. Подвір'я замку має довжину 130 метрів, найбільшу ширину (з західного боку) — 85 метрів, площа становить 0,75 га. Товщина мурів — до 4 метрів, висота у найвищих місцях — до 17 метрів.

З початком широкого застосування вогнепальної зброї, фортецю знову модернізували в середині XVII століття. Всі долішні яруси твердині забутували землею й перетворити їх на потужний бастіон. Тоді й забутували землею перші яруси Лицарської та Офіцерської веж, східного й основного корпусів палацу, засипали барбакан і долішні яруси надбрамної вежі, розібрали західний оборонний мур дитинця. На новому рівні подвір'я знову будують кордегардії, стайні та палац для коменданта фортеці (нині — адміністративний корпус). Через тріщини в стінах, що з’явилися внаслідок спирання на них склепінь та забутування долішніх ярусів, зовні фортеці звели могутні кам'яні контрфорси, що досягали третього поверху палацу. Також у XVII—XVIII століттях кам'яні склепіння палацу замінили цегляними через тріщини. Для захисту фортечних мурів і палацу від гарматних ядер ззовні під ними створюють так звані талуси — земляні насипи висотою 4-5 метрів. В результаті рівень подвір’я у горішній його частині підвищився на 3 метри, а в долішній — на 11 метрів. Відповідно, брама біля п'ятикутної вежі піднялася на новий рівень, перед нею постав міст через рів, викопаний ще в XV столітті. Проте турецька артилерія таки допомогла захопити замок. У 1672 році Меджибіж, як і суміжні подільські землі, потрапляє на 27 років під протекторат Османів.

У останнього приватного власника замок відібрали у 1831 році за те, що Август Чарторийський брав участь у Польському повстанні. Меджибіж, як і інші маєтки, був у нього конфіскований на користь Російської корони. Замок став осередком військового постою російських вояків, у ньому містилися різні військові установи. Тоді ж костел був переосвячений на православну церкву. Остання велика реконструкція фортеці відбулася у 1848 році. Всі споруди перебудували в розповсюдженому тоді романтичному стилі, а їхнє архітектурне оздоблення дістало псевдоготичні форми. Стіни всіх будівель і фортечні мури покрили вапняним тиньком білого кольору. Саме звідси походить романтична назва замку, поширена в XIX столітті — «Білий лебідь».

За радянських часів до початку 1930-х років в замку перебували різноманітні військові підрозділи. Пізніше у ньому розмістили маслозавод, що завдало пам'ятці великої шкоди. Але найбільших втрат замок зазнав коли місцева влада дозволила місцевим мешканцям розбирати фортецю на будівельний матеріал для зведення сільради та будинків. І тільки з 1970-х років почалися антиаварійні заходи на небезпечних ділянках, були зміцнені фортечні мури. Досліджено й частково реставровано церкву, п'ятикутну вежу, східний, каретний, адміністративний корпуси. У 2001 році замок отримав статус Державного історико-культурного заповідника. Нині в пристінних корпусах замку розташовані музейні експозиції: історична, етнографічна, Музей пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 років на Поділлі, а також виставкові зали. З 2004 року в замку проходить Всеукраїнський історичний фестиваль «Стародавній Меджибіж».

Центральною спорудою стародавньої Меджибізької фортеці є храм, побудований у 1586 році. Ця давня культова споруда протягом чотирьох століть служила місцем молитви для людей різного віросповідання. Храм на території фортеці існував вже в часи першого давньоруського форпосту. У XIV сторіччі після звільнення Поділля від татар, подільські князі брати Коріятовичі відновили фортецю і перед її первісним ядром наново звели церкву.

В кінці ХVІ століття Рафаїл Сенявський, який володів у той час частиною Меджибожа, звів на території фортеці готичний костел, що служив каплицею. В роки турецького панування (1672-1699) церква була перетворена на мечеть. У той час на даху добудували мінарет. Коли в кінці ХVІІ століття поляки повернулись назад до своїх маєтків, культова споруда знову стала костелом. У 1831 році, після конфіскації царським урядом замку, костел перетворили на православну церкву. Ще на початку ХХ століття храм був діючий, але після революції у 1919 році його закрили. В радянський період приміщення храму використовували як цех маслозаводу та склад.

У 70-х роках ХХ століття почалася реставрація церкви. У 2005 році культову споруду передали релігійній громаді Української Православної Церкви Київського Патріархату. 22 травня 2007 року у день храмового свята відбулося освячення церкви.

смт Меджибіж, Хмельницької області. Координати: 49.436665, 27.410763