Сам собі Мандрівник

Засновником цього чернівецького храму був Тадей Туркул - буковинський боярин із стародавнього шанованого роду. Саме на подяку засновнику, перші кілька років храм носив ім'я святого Тадея. Храм збудовано за зразком одного із шедеврів румунського середньовічного зодчества: православного Успенського архієрейського собору у румунському місті Куртя-де-Арджеш - місця останнього спочинку румунських королів.

У 20-х роках ХХ століття Буковинська митрополія активно взялася за розбудову православних храмів в зрумунізованих Чернівцях.  Крім самої Миколаївської церкви, в ті часи були збудовані Троїцька церква на вулиці Золочівській, храм Петра і Павла на вулиці Сторожинецькій, та Петропавлівський храм у передмісті Чернівців Горечі. Така амбітна архітектурна активність митрополії змусила її навіть створити спеціальний відділ, що займався проектуванням церков.

Власне Миколаївський собор почали будувати у 1927 році за проектом архітекторів Вальтера Штюбхен-Кюхнера, Йосифа Летнера та Вірджила Іонеску. Проте, через фінансові труднощі будівництво храму довелося призупиняти на 10 років, після чого, в 1937 році воно було відновлене вже під керівництвом Олександра Іванова - головного архітектора Буковинської митрополії. Процес будівництва йшов значно швидше і був завершений за два роки - у 1939, у тому ж році, 6 грудня, храм був освячений.

У конкурсі на виготовлення іконостасу перемогли бухарестський художник Пауль Молда (іконописець) та скульптор Григорій Думітреску-Ловендаль, який виконав роботи по дереву. Тринадцять вітражів створив ще один житель Бухаресту, художник Кірович, а каркаси для них зробив чернівчанин Вільгельм Свідерський.

Два церковні дзвони, вагою в 948 та 592 кілограми, прибули з Трансильванії. Голоси храму вперше прозвучали 2 листопада 1938 року в дзвіниці, яка будувалася під керівництвом чернівчанина Теодора Огоновського.

Церкву будували на досить обмеженій земельній ділянці, щільно оточеній міською забудовою, пряд з трьома іншими храмами. За задумом головний вхід до церкви повинен був бути з боку вулиці Руської (в той час - страда Романе). Та таке розташування входу змусило би зорієнтувати вівтар на північ, що суперечило церковним канонам, за якими він має бути звернений на схід. Рішення прийняли нестандартне, як і багато що у цьому храмі: головний вхід таки зробили на вулицю Руську, а вівтар орієнтували на схід, як і годиться, розмістивши його праворуч від входу.

У плані церква є хрестова: на сході та заході є п'ятикутні апсиди. Головний вхід має характерний для Румунії відкритий притвор - ганок з колонами та аркадою. Схожа аркада є і в інтер'єрі церкви. Огорожа навколо церкви виконана теж чернівчанином - Олександром Манковським, за проектом архітектора Вірджила Іонеску.

Із-за оригінальних «кручених» бань церкви, у народі її називають ще «П'яною». З цього приводу є легенда, нібито будівництво церкви ніяк не могло завершитися через те, що все побудоване за день до ранку валилося. І ось головному будівельникові наснився сон, що будівництво налагодиться, якщо людина буде принесена в жертву. На наступний день будівельники домовилися, що принесуть в жертву першу жінку, яка принесе обід будівельникам. Першою обід принесла дружина старшого майстра і шляхом обману вона була замурована в церковну стіну. Стиснувши зуби, будували майстри аж до ночі - і завершили роботу. На ранок побачили, що церква не розвалилася, а ось куполи її перекручені, неначе від болю та мук.

Цьому собору випало бути одним із небагатьох чернівецьких храмів, який за радянської влади не закрили, і де не переривалась церковна служба. Завдяки цьому всередині зберігся самобутній інтер'єр буковинської церкви першої половини XX століття, зокрема старовинний різний іконостас та вітражі під банями.

вулиця Руська, 35, Чернівці. Координати: 48.2907, 25.943592.

Собор відкритий для відвідування з 6.00 до 22.00 без вихідних.

Чернівці, Україна, цікаві місця, пам’ятки, що подивитися, де побувати, що відвідати в Чернівецькій області.