Сам собі Мандрівник

Перлиною центральній площі і серцем міста є міська ратуша в ніжно-блакитних тонах. Упродовж десятиліть з 1786 року магістрат Чернівців працював у орендованих апартаментах і листувався з Віденською радою, Галицьким намісництвом, Буковинською окружною управою про необхідність будівництва власного приміщення.

 Нарешті, в 1820-х роках було вирішено спорудити в Чернівцях міську ратушу. Щоправда, місце майбутнього будівництва було предметом запеклих суперечок. Адміністративну будівлю планували звести на північній околиці міста, над Прутом. Категорично проти цього виступав крайовий інженер Адольф Маріна, який обґрунтовував недоцільність такого розміщення тим, що за розрахунками Чернівці розвиватимуться у протилежному, південному напрямку. 18 років велося листування про спорудження ратуші не на околиці, а в центрі міста, на площі Ринок.

У вересні 1832 року Чернівецьку міську управу було реорганізувано в Чернівецький міський магістрат, що стало додатковою спонукою до активізації у напрямку реалізації проекту. Крайового інженера підтримав общинний комітет на чолі з Андреасом Клугом, визнавши найпридатнішу для будівництва ділянку, що належала заможній родині Петровичів. 14 березня 1841 року Чернівецький магістрат підтвердив контракт між Христофом фон Петровичем та магістратом щодо земельної власності №288. А 24 квітня земельну ділянку придбано магістратом за 8000 флоринів.

12 березня 1842 року австрійський цісар видав указ про спорудження Чернівецької ратуші. Конкурс на будівництво виграв підприємець Мендель Амстер, який підписав із магістратом контракт, що складався з 20 пунктів. Згідно з цим контрактом підприємець Мендель Амстер та компанія Герша Юстера, що постачала будівельні матеріали, зобов’язувалися збудувати приміщення ратуші за чотири роки.

Урочисте закладання «наріжного каменю» відбулося 19 квітня 1843 року. У заходах взяли участь представники місцевої влади (магістрату та окружної управи) і громадськості. Будівництво освятив православний владика Євгеній (Гакман) за участі духівництва інших конфесій. Тоді ж у спеціальну нішу було вкладено кілька золотих дукатів та пергамент з посланням для нащадків.

Фундамент мурували з каменю, стіни – з цегли. Дуже якісних матеріалів вимагало будівництво вежі. Спершу передбачалося, що вона матиме дерев’яний каркас, однак згодом було запропоновано металевий. Через нерівність поверхні та наявність ґрунтових вод глибина фундаменту сягає 6,3 метра.

На 20 березня 1848 року було заплановано урочисте офіційне прийняття споруди «громадським будівничим комітетом». Захід повинен був закінчитись бенкетом, який не відбувся через звістку про революційні події, що надійшла з Відня. Тому «відкриття» ратуші відбулося шляхом підписання документів про прийняття будинку від будівельників з детальним описом приміщень.

Перший поверх будівлі займали: міська реєстратура й каса, відділ поземельного кадастру, поліційний ревізор, головна вартівня (гауптвахта) — арештантське приміщення і кухня, що обслуговувала арештантів та їхніх вартових. Другий поверх займали: зал засідань, кілька кабінетів для чиновників, кімната для допитів й арештантська для дворян. На третьому поверсі містились квартири міського адвоката та асесора, а також найрозкішніші апартаменти бургомістра, що складались з шести кімнат і кухні, вікна яких виходили на Площу Ринок.

Пізніше громада міста, прагнучи здешевити утримання міських чиновників, змусила магістрат здати приміщення першого поверху в оренду приватним особам під комерційні об'єкти. Ратушна вежа використовувалась як спостережний майданчик, звідки за містом спостерігав пожежник. У разі винекнення небезпеки вивішувався червоний прапор, а вночі запалювався ліхтар з того боку, де була помічена пожежа.

В архітектурі будівлі простежуються риси, пов'язані з відходом від принципів класицизму та поверненням до італійського Ренесансу: фасад оформлено в класичному стилі, тоді як у вежі проглядаються ренесансні мотиви. Фасад будівлі акцентований центральним ризалітом, увінчаним фризом і прямокутним фронтоном. Його довершує доричний портик з шістьома пілястрами. Верхівка доричних пілястрів ще в давні часи символізувала в стародавній Греції воїна-охоронця. Ще з тих часів такі важливі суспільні, державні споруди оздоблювалися доричним ордером. На фронтоні встановлено рельєфний щит для міського герба. Завершує образ Чернівецької ратуші 50-метрова двоярусна вежа, яку увінчує шпиль з мідною кулею та невеликим флагштоком.

Одна з особливостей ратуші в тому, що будівлю прикрашають не один, а двоє годинників. Баштовий годинник був встановлений відразу під час будівництва будівлі, а годинник над парадним входом подарував міський голова А. Кохановський, один з найзнаменитіших і шанованих політиків в історії Чернівців, він очолював Буковину з 1866 по 1892 рік.

Невід'ємним атрибутом тогочасної ратуші був мідний двоголовий орел (символ Австро-Угорської імперії), який розміщувався на шпилі будівлі. Висота «міської пташки» (як називали символ чернівчани) сягала 3 метрів, а розмах крил — 2,2 метри. Її блиск на сонці можна було побачити далеко за межами міста. 2 вересня 1914 року місто було зайняте російськими військами. Вимогу військової адміністрації «зняти символ ворожої держави» місцеві пожежники проігнорували, але обгорнули його російським триколором. Влада в Чернівцях під час Першої світової війни змінювалась кілька разів. Під час третього захоплення міста російськими військами, останні таки зняли «австрійського орла» і як трофей відправили до Росії.

Під час окупації у 1918 - 1944 роках Північної Буковини королівською Румунією, на шпилі ратуші було встановлено флагшток з румунським триколором. Герб Чернівців австрійського зразка на фасаді будівлі було замінено на новий — румунський. На фронтоні було зроблено напис «Primăria» (укр. Мерія). У 1930-х роках з приміщення Чернівецької ратуші були остаточно виселені всі комерційні структури, й будівля у подальшову використовувалась виключно як адмінстративно-офісне приміщення місцевого органу влади.

Після Другої світової війни ратуша продовжувала використовуватись за призначенням — у ній знаходився орган місцевого самоврядування радянського періоду. Над будівлею було піднято республіканський прапор. Крім того, було знято румунський герб й замінено напис на фронтоні — замість «Primăria» було зроблено напис українською мовою «Чернівецька міська рада», який зберігся донині.

Після здобуття Україною незалежності на фронтонному рельєфному щиті був встановлений сучасний Герб Чернівців, на даху будівлі великими літерами викладено девіз міста: «СПІЛЬНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ — VIRIBUS UNITIS». А починаючи з 12 листопада 2004 року, щодня о 12.00 на вежу будівлі піднімається трубач у колоритному буковинському одязі і на всі чотири сторони світу відтворює мелодію безсмертної пісні «Марічка», котра стала неофіційним гімном Чернівців. Адже саме звідси, з балкона ратуші, колись промовляли до громадян трьома мовами працівники магістрату, інформуючи про події у світі та місті.

Центральна пл., 1, Чернівці. Координати: 48.291795, 25.934904

Чернівці, Україна, цікаві місця, пам’ятки, що подивитися, де побувати, що відвідати в Чернівецькій області, поїздки, подорожі, тури Україною.