Сам собі Мандрівник

У цьому монастирі зберігається одна з найсвятіших легендарних православних святинь – сімейний образ Божої Матері, яким Великого Князя Київського Володимира Святославовича благословив у 988 році на шлюб з грецькою царівною Анною Константинопольський патріарх Миколай II Хрисоверг. З тих пір ця ікона протягом тисячоліття є покровителькою монастиря.

Стародавні волинські перекази свідчать, що у 1001 році Володимир Святославич збудував на високому березі річки Луги два храми і зимовий княжий терем, від якого згодом пішла назва села Зимне. В давньоруських історико-літературних пам'ятках перша згадка про Святогірський монастир з'являється наприкінці XI століття в «Житії преподобного  Феодосія Печерського». Нестор Літописець, розповідаючи у цьому творі про першого печерського ігумена Варлаама, пише, що Варлаам зупинявся в Святогірському монастирі під час подорожі в Константинополь.

Про спорідненість Києво-Печерського і Зимненського монастирів яскраво свідчать печери у Зимненській обителі, що за структурою близькі до печер київської лаври. Храм Святогірського монастиря був освячений, як і в лаврі, на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Археологічні дослідження у зимненських печерах виявили старовинні надписи на стінах, де ще в давньоруські часи існував підземний храм. Тож Святогорський монастир отримав, як і київська лавра, назву печерного.

Перша документальна згадка про Святогірський монастир, що дійшла до нашого часу, датується 1458 роком. Наступною датованою згадкою про обитель є 1460 рік, коли згідно заповіту Великого Князя Свидригайла, зимненські угіддя перейшли у власність шляхтича Немири.

Згодом власником монастиря став Луцький князь Федір Чарторийський, котрий отримавши у власність Зимне після Немири, будує в 1495 році на місці дерев'яної церкви, створеної ще за Великого князя Київського Володимира, великий кам'яний Успенський храм. Тоді ж відродилася також Свято-Троїцька церква, над брамою повстала дзвіниця, фортечні стіни укріпилися могутніми вежами — оборонні споруди були потрібні для захисту від численних татарських набігів. Архітектурний ансамбль набув величності і монументальності як один з найбільших церковних і фортифікаційних комплексів того часу. Магнати Чарторийські зробили монастир родовою усипальницею. Кінець XV – перша половина XVI століття стали періодом розквіту монастиря.

За сприяння князів Чарторийських в Зимненському монастирі було відкрито друкарню, яка  зайняла достойне місце серед знаменитих друкарень Луцька, Кременця, Почаєва, Дермані. Іван Федорович Чарторийський був причетний до створення визначної пам'ятки церковного мистецтва – Пересопницького Євангелія. Успадкувавши від батька Пересопницький монастир, подарований Федору Михайловичу у 1505 році, Іван Чарторийський допомагав архімандриту Григорію перекладати Євангеліє з болгарської мови на українську. Ця книга використовується в наш час як атрибут президентської інавгурації. На ньому складають присягу президенти України. Тоді ж у XVI столітті при монастирі була заснована школа.

Після Брестської унії 1596 року почалась виснажлива боротьба монастиря з уніатською агресією. Монастир почав занепадати і згодом настільки зубожів, що не мав навіть священика для відправ, а ключі від храму зберігалися в сільських парафіян. Згідно польських законів про «подавання хлібів духовних», церкви, монастирі і навіть єпархії були об'єктом продажу, що остаточно підірвало стан православних святинь. У 1682 році обитель захопили уніати, ченцям було наказано поголити бороди і прийняти нові порядки. Іноки, що не відреклися від православ'я, захопили монастирські документи і подалися у Київ, до лаври.

У 1724 році село Зимне придбав волинський староста Михайло Чацький – фанатичний католик. Він наказав перетворити храм на костел і переробити його з п'ятикупольного на двокупольний, забрав усі церковні багатства, розорив усипальницю, пограбувавши дорогоцінності з померлих, зняв коштовну ризу і прикраси з Зимненської ікони. У 1790 році обитель було закрито. Через 5 років при Успенській церкві відкрилася парафія, яка проіснувала до 1893 року.

Відродження монастиря почалося у другій половині ХІХ століття. У 1857 року на пожертви імператорського двору було частково відремонтовано Успенський храм. У 1860 році почалися реставраційні роботи, які тривали 30 років. Це дозволило врятувати від загибелі унікальну пам'ятку старовини та повернути храмам православний вигляд. У 1891 році було надбудовано ярус дзвіниці. Відродження чернечого життя на Святій Горі відбулося у 1892 році. З Корецького монастиря у Зимно приїхало 10 інокинь. Новостворена обитель була приписана до Корецького монастиря з  матеріальним утриманням від нього. Монастир став жіночим.

Сталінський режим у 1946 році ліквідував «осередок мракобісся». Сестер частково перевели у Корецький монастир. Майже на півстоліття життя в монастирі знов завмерло. В монастирських стінах розмістилася колгоспна тракторна бригада. Безцінний пам'ятник архітектури зазнав руйнації.  Зимненська ікона в цей час перебувала на зберіганні у Корецькому монастирі. Таким чином, святиню, яку влада шукала як найдревнішу в Радянському Союзі для вилучення до музею, було врятовано.

У 80-х роках ХХ століття, збагнувши, що гине унікальний архітектурний комплекс, в Зимному почали працювати  спеціалісти «Укрпроектреставрації», на що держава виділила чималі кошти. Але у 1991 році роботи припинилися. В червні 1991 року в Зимно прибули з Корецького монастиря перші насельниці. Знову, як і сто років тому, відродження святині випало на долю корецьких черниць. Монастир почав потихеньку відроджуватися. Основні ремонтні роботи в монастирі припали на 2000-ні роки, коли відновили стіни, вежі та почали реконструкцію храмів та печер. Відновлювальні роботи в монастирі тривають дотепер.

Волинська обл., Володимир-Волинський р-н., с. Зимне вул. Монастирська, 56. Координати: 50.800441, 24.326710.