Сам собі Мандрівник

«...повеле кумири іспроверщи, ови. Перуна ж повеле прив’язати коневі і влещи з гори по Боричеву на Ручай, 12 мужа пристиви теті жезлем». Образ Перуна освятили в Дніпрі і бог поплив священними водами, а кияни йшли берегом, приказуючи : «…видибай, боже». І місце, де Перуна прибило до берега стало священним, а перший київський митрополит Михаїл заснував там церкву. Місцина отримала назву Видубичі.

Історія монастиря починається з печер, які знаходяться неподалік від нього, на Звіринці, котрі після будівництва першого дерев’яного монастриря, перетворилися на підземний монастирський цвинтар, а монастирське життя повністю перемістилося у новозбудовані приміщення. Згодом молодший син Ярослава Володимировича, Всеволод, взяв на себе обов`язки ктитора (покровителя) монастиря і в 1070 році розпочав будівництво кам`яної церкви, котру присвятили Архістратигу Михаїлу.

На початку ХІІ століття монастир стає центром літописання, а князь Володимир Мономах зібрав у родовому монастирі велику на той час бібліотеку. За традицією в Михайлівській церкві монастиря освячувалося руське воїнство перед походами, а в 1094 році тут відбулося примирення князів Святополка, Володимира Мономаха і Ростислава перед їхнім спільним походом на половців. Крім того, монастир князями використовувався і як в`язниця.

До середини ХІІІ століття Видубецький монастир є головним князівським монастирем. Проте, після монголо-татарського спустошення, втрачає своє значення та перестає згадуватися у літописах. Нові згадки про монастир зустрічаються в актах XVI століття, коли, після підписанння у 1596 році Берестейської унії, монастир передали уніатам. Проте, вже у 1635 році, монастир знову повернули православним.

Сучасний ансамбль Видубицького монастиря сформувався наприкінці XVII – на початку XVIII століття. Центр композиції монастиря – Георгіївський собор. Стара Михайлівська церква, споруджена у 1070 – 1088 роках,  також збереглася, її реставрували у  XVIII столітті.

У 1786 році Катерина ІІ своїм указом передала українські монастирі на утримання держави, а їхні володіння - до державної казни. Видубичі отримали статус монастиря другого класу і стали лікарнею для київських ченців. З цього часу частина території монастиря поступово перетворилася на цвинтар, а продаж ділянок для поховання став одним з головних джерел прибутку монастиря.

Радянська влада закрила монастир у 1924 році. Цінні культові речі було конфісковано, трапезну церкву перетворено на клуб робітників деревообробного комбінату, а в братські келії – на гуртожиток. Правда, службу в Михайлівській церкві ще правили до 1936 року, поки комсомольці-активісти не спалили на монастирському дворі усі іконостаси монастирських церков. Під час Другої світової війни монастирські будівлі не постраждали, але пожежа 1967 року знищила все внутрішнє вбрання Георгіївського собору разом з колекцією стародруків. Після цього територію монастиря передали Інституту археології НАН України, а в монастирських храмах почалися реставраційні роботи.

У 2002 році комплекс монастирських споруд передано Свято-Михайлівському чоловічому монастирю Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Храми монастиря.

Храм пророка Даниїла та Дзвіниця

Поява цієї мурованої дзвіниці замість дерев’яної відбулася завдяки ктиторській діяльності гетьмана Данила Апостола. Споруда одночасно виконувала функції дзвіниці та брами монастиря до 1902 року, коли облаштували сучасну браму. Перший двоповерховий ярус дзвіниці за стилістичними ознаками сучасний Георгіївському собору та трапезній. На другому поверсі знаходиться надбрамна церква святого Даниїла.

Під час ремонту 1829 - 33 років у будівлі був надбудований четвертий восьмикутний ярус, завершений банею з півбанком та шпилем, а після ремонту 1894 року з'явилося сучасне розфарбування бані золотими зірками на синьому тлі. Традиційно в приміщеннях дзвіниці зберігалася монастирська бібліотека.

Георгіївський собор

Цей храм є одним з найбільш досконалих взірців архітектури "мазепинського" бароко, котрий був збудований як новий соборний храм Видубицького монастиря та освячений на честь святого Георгія Побідоносця. Будівництво нового соборного храму було спричинене тим, що старий Михайлівський собор на кінець XVII століття виявився замалим для потреб монастиря, до того ж, через зсуви ґрунту, небезпечним.

Храм побудований коштом того ж стародубського полковника Михайла Миклашевського. Будівництво було завершене 15 липня 1701 року, а 9 жовтня того ж року собор був освячений. За просторовою структурою собор належить до класичного українського типу дев'ятидільних п'ятибанних храмів. Архітектор тонко компенсував розташування собору у глибокій долині, надавши йому вертикально видовжених пропорцій. Фасади відзначаються вишуканими бароковими декораціями. 

Інтер'єр Георгіївського собору від початку не був вкритий стінописом. З білими стінами контрастував велетенський п'ятиярусний іконостас, встановлений коштом дружини гетьмана Данила Апостола у 1720-і роки. Старий іконостас собору було знищено у 1936 році, а будівлю почали використовувати як військовий склад. У 1967 році собор зазнав пожежі, у якій згоріли стародруки Історичної бібліотеки АН УРСР. У 1970-80-і роки у храмі містилися художні майстерні, в яких виготовлялися скульптури для Музею Великої Вітчизняної війни. Згодом тут зберігалися фонди Інституту археології.

Служба в храмі відновилася 9 серпня 1998 року.

Михайлівський собор

Мурований собор Чуда Архангела Михаїла в Хонах було закладено князем Всеволодом Ярославичем у 1070 році. Храм освятили у 1088 році. Видубицький собор був храмом типу "вписаного хреста" з однією центральною банею на чотирьох підпорах, з нартексом, у північну частину якого була вбудована вежа з гвинтовими сходами на хори. Ширина храму становила 15 м, первісна довжина невідома. Архітектурні форми споруди вказують що початкові роботи були здійснені не дуже вправним майстром, котрий помилився у висоті розташування вікон, і тому довелося домурувати підвіконня. А вже нижній ярус нартексу і вежу з гвинтовими сходами зводив інший, більш досвідчений зодчий, котрому навіть довелося розібрати частину щойно спорудженої західної стіни, щоб світло потрапляло до нартексу. При цьому за тотожністю використаних ним форм можна твердити, що це був хтось з майстрів Успенського собору Печерського монастиря.

До південно-східного кута собору в ХІ столітті було прибудовано приміщення усипальниці. Імовірно, тут ховали ігуменів монастиря, оскільки про князівські поховання у Видубицькому храмі немає жодної згадки. Ззовні Михайлівський собор не був потинькований, про що свідчать збережені на його фасадах графіті давньоруського часу. Внутрішнє опорядження складалося з фрескового стінопису, фрагменти якого збереглися у південній частині нартексу, мозаїчної підлоги та шиферних різьблених плит парапету хорів.

Собор спорудили в не дуже вдалому місці – просто над річковим потоком. У ХІІ столітті навіть говорили, що янгол утримує цей храм від падіння в Дніпро за допомогою золотої мотузки, прив'язаної до його хреста. І наприкінці ХІІ століття споруді загрожувало руйнування від зсуву ґрунту, що підмивався Дніпром. Храм тоді спас Великий Князь Київський Рюрик Ростиславич, котрий у 1199 році профінансував будівництво підпірної стіни, що підтримувала схил пагорбу, на якому зведено храм. Та стіна підтримувала собор більше трьохсот років, але у першій половині XVI століття, коли монастир перебував у занепаді, східна частина церкви таки обвалилася в річку. Тільки у XVII столітті її замінили на дерев'яну, а будівлю було переділено на два поверхи склепіннями, що збереглися до нашого часу. Проіснувала вона близько ста років і згоріла під час пожежі 1760 року.

У 1766-69 роках собор відбудували, був споруджений новий мурований вівтар та баня. Храм отримав виразні ознаки стилю бароко, але архітектор зміг зберегти близько половини конструкцій першого собору. У 1930-х роках храм закрили та почали використовували як військовий склад, а після Другої світової війни тут містилася частина фондів Центральної наукової бібліотеки та Інституту археології. В 1991 році храм передано Українській Православній Церкві Київського Патріархату.

Благовіщенський храм Михайлівського собору.

Після відновлення середини ХVІІІ століття, Михайлівський собор одержав той вигляд, в якому дійшов до нинішнього часу. Збережені в західній частині стародавні хори були продовжені в новій східній частині церкви до самого вівтаря. Таким чином простір сучасного собору поділено на два поверхи, що сполучаються сходами, влаштованими у вежі, яка в XI столітті вела на хори і повністю збереглася до наших днів. На двох поверхах собору знаходяться дві церкви. Нижня церква освячена, як і сам собор, в ім'я архангела Михаїла, а престол верхньої церкви (на другому поверсі собору) освячено на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Преображенський (трапезний) храм

Муровану трапезну палату з церквою Преображення Господня збудовано одночасно з Георгіївським собором у 1696—1701 роках, коштом стародубського полковника Михайла Миклашевського. Будівля трапезної з північного боку двоповерхова, а з південного одноповерхова. На нижньому поверсі містилися господарчі льохи, тоді, як верхній призначений для трапезної палати з церквою та кухнею.

Фриз, капітелі пілястрів та портал головного (південного) фасаду прикрашені орнаментальними оздобами, виконаними у техніці різьблення по вогкому тиньку. Над порталом зберігся картуш з гербом Михайла Миклашевського (лук з двома стрілами та ініціали).

 Видубицька вул., 40, Київ. Координати: 50.417346, 30.568396