Сам собі Мандрівник

У технічному завданні на проектування цього будинку містився пункт про те, що він має «задовольнити потреби не менш як на п'ятдесят років», але та споруда змогла задовольнити лише на 30. Потім було вирішено надбудувати 2 поверхи. Рідко коли така надбудова не порушує цілісності і пропорцій будинку. Подібні споруди-каліки (а їх, на жаль, немало) «вдячні нащадки», як правило, вимушені ховати в зелені дерев і кущів. Але, завдяки майстерності архітекторів, будівля, де нині знаходиться НБУ,  за своїми архітектурно-художніми якостями стала ще кращою і виразнішою.

Контору Державного комерційного банку в Києві було засновано більше як півтора століття тому - 1839 року. Згодом для неї купили великий двоповерховий будинок у стилі ампір на Інститутській вулиці, що належав київському дворянству. Це була вельми вишукана двоповерхова споруда з ефектним восьмиколонним портиком та двома виступами по боках фасаду. Проте рік у рік фінансові операції банку зростали і ставало дедалі очевидніше, що стара будівля вже не може задовольнити потреб контори Держбанку. Вирішено було споруджувати новий сучасний будинок. 

Щоправда, спершу старий будинок планували все-таки пристосувати до вимог часу, однак із цього нічого не вийшло. Одним із аргументів проти реконструкції були «незручності віддаленості будинку від центру торгово-промислової діяльності Києва - Хрещатика - і поганого з ним сполучення через крутий підйом по Інститутській вулиці». Десять років пішло на підшукування все нових і нових місць для будівництва (які в Петербурзі відхиляли одне за одним), переконування Державного банку в Петербурзі і тодішнього міністра фінансів Вітте, що розширити старий будинок неможливо, тому потрібно споруджувати новий. Лише восени 1902 року розпочалося будівництво. І не на Хрещатику, а на тій же Інститутській, поряд зі старим приміщенням банку.

Для керівництва роботами було створено спеціальну будівельну комісію. Вона розробила принципи, які лягли в основу робіт:

·         одразу намітити розміри приміщень, які можуть задовольнити потреби не менш як на п'ятдесят років;

·         при спорудженні будівлі звернути більше уваги на міцність і довговічність її конструктивних частин, які б відповідали призначенню будівлі і не потребували частого ремонту;

·         цілком убезпечити в пожежному відношенні, майже повністю виключивши дерев'яні частини.

Ці приписи були скрупульозно виконані. Крім усього іншого, в банку навіть передбачили «запасне підземелля для майбутніх потреб 103 кв. сажені».

Щоб добитися якомога кращого виконання робіт, члени комісії вирішили не віддавати здійснення проекту одному підряднику, а на кожен вид робіт влаштовувався конкурс, і не просто між усіма бажаючими, а між солідними, відомими фірмами, які вже зарекомендували себе на інших об'єктах. У результаті жорсткого відбору право на виконання тих чи інших робіт одержали близько двадцяти підрядників з України, Росії та Німеччини. Облицювати будинок штучним каменем і виконати художні роботи всередині приміщення було доручено італійському скульптору Еліо Саля.

У 1905 році Держбанк переніс свої операції до нового будинку. Будівля була оснащена центральним паровим опаленням, електричним освітленням, подвійною вентиляційною системою - нагнітальною і витяжною. Сім електричних вентиляторів загальною потужністю близько 18 кінських сил могли протягом години двічі перекачати в приміщеннях усе повітря. Взимку воно підігрівалося батареями, влітку, проходячи холодними підземними каналами, - охолоджувалося (крім того, повітря можна було охолодити додатково, якщо заповнити зволожувальний резервуар льодом).

Вартість усіх споруд, пов'язаних із опаленням і вентиляцією, разом із будівельними роботами становила майже 100.000 рублів (дев'ята частина від вартості спорудження всього будинку банку із чотириповерховим флігелем для службовців та закупівлею меблів). Повітря для вентиляції бралося в спеціально посадженому у дворі банку розарії. Щоранку вмикалися спеціальні повітрозабірники і на всі поверхи робочих приміщень подавався п'янкий аромат троянд. Під час реконструкції і капітального ремонту будинку НБУ була спроба відновити роботу цієї системи. З'ясувалося, що вентиляційні ходи в повному порядку. На місці ж колишнього розарію, біля повітро-забірних шахт знаходиться гараж. Трояндами там і не пахне.

У 1933 році, в зв'язку з майбутнім переведенням столиці України з Харкова до Києва, будинок контори Держбанку перестав задовольняти зрослі потреби міста. Тому було прийнято рішення надбудувати ще два поверхи. Головний архітектор О.В.Кобелєв спершу відмовився брати участь у цій ризикованій справі, напевне, боявся зіпсувати свій найвдаліший витвір. Але невдовзі передумав. Чи товаріщі з НКВД переконали, чи бажання не допустити спотворення своєї архітектурної перлини, але він невдовзі береться за розробку проекту надбудови ще двох поверхів.

 Розпочаті 25 лютого 1934 року будівельні роботи були завершені за вісім з половиною місяців - до 7 листопада. Логічно, тоді до цієї дати все старалися приурочити. Третій і четвертий поверхи мурували одночасно з підняттям даху. Тобто дах не знімали, як це робилося в таких випадках, а, оскільки конструкції були металевими, розрізали на сім частин і поступово піднімали за допомогою домкратів. Після того, як кладку стін було завершено, частини даху встановили на чавунних подушках і знову зварили. Вага даху, піднятого на висоту 12 метрів, - 330 тонн, периметр - 400 метрів.

У плані будинок НБУ Н-подібний. Два паралельно розміщених чотириповерхових корпуси композиційно об'єднані головним приміщенням банку - двосвітловим операційним залом, багато оздобленим ліпним декором у техніці високого рельєфу і вітражами. Фасади будівлі виконано в стилі північноіталійської готики і раннього флорентійського Відродження з мармуровими колонами, вишуканим орнаментом, емблемами ремесел. Цегляні стіни головного фасаду облицьовано штучним каменем, що імітує сірий граніт і рожевий піщаник.

Композиційним центром головного фасаду є ошатний портал, що включає колонаду перед входом із балконом. Портал дуже вдало підкреслено двома симетричними ризалітами по боках. Вони надають споруді парадності і роблять виразнішим її стиль. Ризаліти прикрашені балкончиками і спареними налівциркульними вікнами, а завершуються невеликою аттиковою стінкою і легкими вежами на кутах.

Бокові частини головного фасаду прикрашені рядами правильно розмішених вікон. Парні вікна першого поверху розділені тонкими коринфськими колонками. На другому великі прорізи з напівциркульним верхом заповнені парними вікнами з розеткою над ними. Підвіконні частини другого та четвертого поверхів прикрашені невеликими рустиками і маскаронами у вигляді лев'ячих голів. Монументальність будинку підкреслюється широким карнизом, прикрашеним майолікою. Наріжні сторони фасаду закріплені витими колонками з декоративними вежами, які підтримуються скульптурами величезних грифонів - крилатих левів, або напіворлів, напівлевів. Цікаво, то в античній міфології грифони вважалися охоронцями золотих копалень.

Всередині приміщення таке ж напрочуд гарне і урочисте. Інтер'єри відрізняються витриманістю стилізації, вдало вирішеним освітленням, зручністю та доцільністю внутрішнього планування. Тут теж багато ліплення та різьблення - особливо в операційному залі: скульптури античних богів Гермеса, Деметри, Афіни Паллади і Гефеста, карнизи над дверними прорізами і маскарони. По всьому периметру залу над балконом поміщено картуші - ліпні прикраси у вигляді щитів, на яких зображено різні емблеми і герби. У центрі стелі операційного залу зовсім недавно було відновлено в первісному вигляді розписане фарбами по склу зображення патрона Києва - архистратига Михаїла.

У Національному банку України діє музей грошей. Для відвідання музею необхідно зареєструватися  на сайті Національного банку за посиланням, вказаним нижче. Кожен може вибрати для себе зручний день і самостійно записатися на екскурсію для ознайомлення з експозицією, що присвячена грошовому обігу в Україні з давніх часів і до сьогодні, котра розкриває історію гривні від лічильно-вагової одиниці ІХ століття та  грошової у вигляді срібного зливка ХІ – ХІІІ століть до перших  гривень Української Народної Республіки (1917 – 1920 років) і  сучасних грошей.

http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=16724840&cat_id=16724834

Київ, вул. Інститутська, 9. Координати: 50.447289, 30.530641. Найближча станція метро – Хрещатик (вихід на Інституцьку).