Сам собі Мандрівник

Ця брама стародавнього Києва, котра уособлювала велич та непереможність, жодного разу не була взята штурмом. Навіть, за легендами, татари у 1240 році штурмували Київ з боку Лядських воріт. Золоті ворота були єдиними мурованими воротами, що робило їх найсильнішою ланкою оборонних споруд, та вважалися головним парадним в’їздом середньовічного міста. Через ці ворота в місто в’їжджав Великий Князь з почтом та делегації іноземних держав.

Будівництво системи укріплень так званого «міста Ярослава», до яких належать Золоті ворота, літописи приписують князю Ярославу Володимировичу. Проте, знаючи як за 1000 років з тими літописами творчо працювали, в цьому є певні сумніви, котрі нині вголос виказують українські вчені. Не міг Великий Князь Київський Володимир заснувати у 1011 році головний собор держави – Софію Київську поза межами міських укріплень. Значить ці укріплення, включно з Золотими воротами, були побудовані Володимиром раніше. За часів Ярослава на воротах побудували церкву Благовіщення, котру освятили у 1022 році. Церква здійснювала «небесний» захист міста. Крім Золотих, середньовічний Київ мав ще двоє воріт – Лядські (в районі сучасного Майдану Незалежності) та Львівські (сучасна Львівська площа).

Мурування основного масиву споруди є характерним для кам’яних споруд першої половини ХІ століття і близьким до мурування Софійського собору. Його виконано у змішаній техніці кладки з чергуванням природного каменю (граніту, кварциту, шиферу тощо) різного розміру з рядами плінфи (давньої цегли).

Золоті ворота до середини XV століття були головною брамою Києва, а уже в XVII cтолітті це були мальовничі руїни зі збереженими окремими арками, склепіннями проїзду й решток надбрамного храму. Про зовнішній вигляд воріт того часу розповідають малюнки голландського художника Абрагама ван Вестерфельда, який перебував у Києві в 1651 році разом з військами князя Януша Радзивілла і замалював багато відомих пам’яток київської старовини.

У середині XVIII століття, для збереження від повного руйнування, Золоті ворота були засипані землею, а поруч споруддили нові однойменні ворота, які проіснували до 1799 року. Руїни Золотих воріт знаходилися під землею впродовж 80 років, до 30-х років XIX століття. На початку XIX століття, у зв’язку з реконструкціями вулиць Верхнього міста, стародавні земляні вали були знесені, що дало початок археологічним дослідженням Києва. Після звільнення рештків Золотих воріт від землі виявилося, що спроба врятувати пам’ятку таким чином була дурнею. Пам’ятка опинилася в набагато гіршому стані. Відкрита споруда складалася з двох паралельних стін (пілонів) завдовжки 25 м (східний) та 13 м (західний) та близько 8 м заввишки. Внутрішні поверхні стін проїзду розчленовано сімома парами пілястр, нижня частина яких спирається на цоколь фундаменту. Для збереження щойно відкопаних Золотих воріт від остаточного руйнування, у 1835–1836 роках верхню частину стін залили вапняним розчином, зверху на неї поклали дерен, а у 1837 році збудували три контрфорси біля східної стіни та сполучили стіни воріт за допомогою залізних зв’язок із кільцями. У середині XIX століття до східного пілону додали ще два контрфорси, а територію навколо пам’ятки огородили ажурною чавунною решіткою за малюнками. У 80-ті роки XIX століття давні стіни для зміцнення були обкладені цеглою та покриті металевим дахом.

У 1970 році комісія Товариства охорони пам’яток історії та культури УРСР дійшла висновку, що задля збереження пам’ятки необхідно відродити її в гіпотетичному первісному вигляді. Спорудження павільйону розпочалось у червні 1981 року, а завершилося у квітні 1982 року. В ході зведення павільйону було збережено пізню кладку, що прилягає до стін першої половини ХІ століття та контрфорси ХІХ століття. Сучасна надбудова не тисне на старі мури, вона спирається на заховані в її товщі металеві конструкції.

Павільйон-реконструкція відтворює Золоті ворота у такому вигляді: основна частина – бойова башта з проїздом, поверх неї – надбрамна церква, обабіч воріт – відрізки валу із заборолами над ними. Якщо при відтворенні бойової башти було залучено натурні архітектурно-археологічні дослідження, то другий ярус павільйону-реконструкції, тобто надбрамну церкву та заборола, збудовано цілком гіпотетично. Відновлена церква являє собою тринавовий, чотиристовпний храм з однією банею, розташований над проїздом. Фасади відбудованого храму розчленовано пілястрами відповідно до плану внутрішніх приміщень і декоровано двоступінчатими нішами, арковими віконними прорізами. У 1983 році павільйон-реконструкція «Золоті ворота» став музеєм. Він входить до складу Національного заповідника «Софія Київська».

З Золотими воротами пов’язаний «Щербець» – коронаційний меч польських королів, який зберігався в першій столиці Польщі Гнєзно і був одним із символів Польського королівства. Дія відбувалася у 1018 році під час боротьби Святополка Володимировича з братом Ярославом Володимировичем за Київську корону. Святополка підтримував польський князь Болеслав І Хоробрий. Після перемоги військ Святополка при в’їзді до Києва Болеслав вдарив мечем об Золоті ворота на знак захоплення міста. Від того удару меч вищербився (звідси його назва Щербець). Коли у 1025 році Болеслава коронували як першого польського короля, Щербець використовували під час церемонії. З того часу меч і став коронаційним.

вул. Володимирська, 40-а, Київ. Координати: 50.448701, 30.514398. Найближча станція метро – Золоті ворота.