Сам собі Мандрівник

Якщо бажаєш, щоб вийшло добре - зроби Сам

Київ. Михайлівський Золотоверхий монастир

 

Цей монастир для України є дуже знаковим та символічним. Закладений у часи найбільшого розквіту Давньоруської держави та розграбований і знищений «великорусскімі орками» у часи найбільшого розквіту комуністичного мракобісся, а потім відновлений після здобуття Україною незалежності аби зіграти одну з ключових ролей у буремні дні Помаранчевої та Революції Гідності.

Михайлівський золотоверхий монастир

Історія Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря починається з 11 липня 1108 року згадкою в літописі про закладення князем Святополком (у хрещенні – Михаїлом) поруч з Дмитровським монастирем і церквою святого Петра кам'яного храму в ім'я святого Архістратига Михаїла. На той час ця церква була єдиною в Києві, що мала золоту баню, через це одержала назву «Золотоверхої». Церкву прикрасили мармуром, мозаїкою і дорогоцінними іконами. Після смерті Князя Святополка 16 квітня 1114 року його поховали в новозбудованому храмі. Через деякий час навколо церкви поселилися монахи та утворили монастир.

 

Протягом наступних століть комплекс Михайлівського монастиря потихеньку розбудовувався, перебудовувався, розширювався, занепадав та знову відновлювався. Значних змін монастирські будівлі зазнали протягом XVII - XVIII століть завдяки пожертвам українських гетьманів та старшини. Богдан Хмельницький своїм коштом відновив позолоту на центральній бані храму, гетьман Скоропадський влаштував у головній церкві новий іконостас, Іван Мазепа офірував для мощей святої Варвари срібні раку та панікадило. Військовий суддя Михаїл Вуяхевич, відомий пізніше як печерський архімандрит, добудував до старої архангельської церкви невелику прибудову спеціально для мощей святої Варвари, стіни якої на початку XVIII століття були підняті до рівня стін головного храму. Тоді ж було споруджено трапезну церкву в ім'я Іоанна Богослова, котра єдина змогла дожити до наших днів, та кам’яну дзвіницю. Останнім надбанням у справі відбудови великих монастирських споруд було спорудження кам'яної огорожі навколо монастиря та побудова корпусу для братських келій (т. зв. Варваринський корпус).

У ХІХ столітті, на місці старого дерев’яного будинку настоятеля, побудували кам’яний будинок з церквою, а також неподалік збудували готельні корпуси для прочан. Попередні кілька похилих будиночків уже для цього не годилися. Головний храм Архистритига Михаїла отримав нові срібні царські ворота, котрі зберігаються нині у музеї монастиря. Наприкінці ХІХ століття Київський Золотоверхий Михайлівський монастир займав площу у 5 десятин (близько 5,5 гектарів). Усі бані соборної церкви святого Архангела Михаїла були вкриті червонним листовим золотом. У ризниці Михайлівського Золотоверхого монастиря зберігались численні коштовності, які були подаровані монастиреві у різні часи побожними прочанами, в тому числі імператорами та наближеними до них особами. Зберігся навіть опис цих коштовностей, але поки не можна встановити ким і коли вони всі були вилучені. Бібліотека монастиря налічувала 3 000 томів, серед яких були богословські книжки, стародруки, богословські та історичні трактати, книжки з мовознавства, старі грамоти, плани, духовні журнали тощо.

Михайлівський золотоверхий монастир у Києві

 

Добра у монастирі було стільки, що розграбування та дерибан майна радянською владою тривав протягом усієї першої половини 1919 року. Після того, як військо і уряд Директорії УНР залишили місто наприкінці січня 1919 року, до Києва в перших числах лютого увійшли червоні війська. І почалося….

Безсоромне розтягування монастирського майна і мало не бійка за його приміщення між різними радянськими установами пов'язані з планованим переїздом більшовицького уряду з Харкова до Києва і викликаною цим офісною та житловою кризами в місті. А все через розташування монастиря у центрі міста, який підлягав заселенню новоприбулими радянськими установами разом з військами. Така велика установа з облаштованою територією, будинками та харчовими запасами об'єктивно повинна була потрапити у поле діяльності нової влади. Але уряд УРСР переїхав з Харкова до Києва вже після повного знищення монастиря у 1936 році.

Єдине, за що можна подякувати конкуруючим радянським установам, це карти-схеми розташування монастирських будівель буквально за два десятки років до його остаточного знищення, а також за інформацію про те, чим володів монастир під час визвольних змагань в Україні, тобто через два роки після розгортання революційних та військових подій. Після остаточного повернення більшовицької влади у 1920 році всі приміщення монастиря було надано всіляким організаціям – автошколі, «Студкоопу» і т.п. Трапезна церква збереглася тільки через те, що в ній містилася студентська ідальня.

У 1934–1936 роках Михайлівський Золотоверхий собор, дзвіниця та частина інших споруд монастиря були знесені у зв'язку з проектом створення на цьому місці урядового центру. Останній планували зробити копією головного будинку ЦК КПУ — зараз Міністерство закордонних справ України. Єдиний з українських вчених, хто відмовився підписати акт на знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря — Микола Макаренко, якого невдовзі за це було репресовано. Перед знищенням унікального ансамблю української архітектури, була проведена дослідницька робота. Фрески, мозаїки були перевезені до музеїв Москви, Ленінграду (Санкт-Петербургу), Новгорода та інших міст СРСР. Мозаїчну композицію «Євхаристія» було перенесено до Софійського собору. Багато смальтового розпису потрапило до Лаврського заповідника. Але урядовий центр на місці Михайлівського Золотоверхого собору так і не збудували! На території розміщувалися всілякі склади.

Відновлення монастиря почалося у 90-х роках ХХ століття за ініціативою Української Православної Церкви Київського патріархату. 9 грудня 1995 року Президент Леонід Кучма видав указ який визначав відбудову Михайлівського Золотоверхого монастиря загальнодержавним пріоритетом. Завдяки великій кількості малюнків та картин, що зображали монастир, а також документам, котрі залишили його ліквідатори, нововідбудовані собор та дзвіниця максимально ідентичні зруйнованим у 30-х роках ХХ століття. Собор було відкрито на День Києва 1998 року, освятив монастир патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет. З лютого 2001 по листопад 2004 року з Ермітажу у Санкт-Петербурзі передали фрагменти фресок Михайлівського Золотоверхого собору XII століття. Встигли до Помаранчевої революції! Потім точно не передали б. Розписи нового собору виконані подібними розписам Софії Київської.

Михайлівський золотоверхий монастир у Києві

Нині цей монастир, як і в давні князівські часи, гармонійно доповнює Святу Софію та прикрашає Старе місто!

Михайлівський майдан, Київ. Координати: 50.455475, 30.520257.

Додати коментар


Захисний код
Оновити