Сам собі Мандрівник

Grazer Dom

Кафедральний Собор Святого Егідія - центральна культова споруда міста. Перші згадки про церкву Св. Егідія на території сучасного Граца відносяться до початку ХІІ століттяі. Розташований собор в 600-х метрах на схід Головної площі Граца.

У 1438 імператор Фрідріх III почав будівництво замку Граца (Штирія і Каринтія були родовими володіннями монарха). В цей же час почалося будівництво нової церкви. Найімовірніше, архітектором, який будував храм, є Ганс Нізенбергер - майстер епохи пізньої готики, який брав також участь у зведенні Міланського собору. У храмі знаходяться вигравірувані написи, що свідчать про етапи будівництва. У колишній ризниці вигравірувано число з абревіатурою «AEIOU 1438», в напівкупольному склепінні - «AEIOU 1450», в західному порталі - «AEIOU 1456», у вітражах підвального приміщення - «AEIOU 1464». Подібне буквене поєднання імператор ставив на своєму гербі, проте однозначного дешифрування літерного поєднання не існує - найбільш популярний варіант: «Вся земля в підпорядкуванні Австрії».

 До 1573 року церква святого Егідія була міською парафіяльною церквою. 1577 року прихід був доручений піклуванню єзуїтів. У цей час на його даху з'явилися дві барокові башточки, а сакристія з північної сторони від хору була перероблена в капелу. У 1615 році була побудована нова ризниця. У 1617-1667 роках до храму були прибудовані чотири каплиці. 1678 року під церквою була побудована крипта, центральний вхід до якої був замурований в 1786 році. У 1853-1854 році була зруйнована галерея, що з'єднувала собор з замком Граца.

У 1786 році, після заснування єпархії Грац - Шекац, церква святого Егідія стала кафедральним собором цієї католицької єпархії. На даний час собор має статус головної єпархії міста. До речі, вся центральна історична частина Граца в 1999 була включена до реєстру світової спадщини ЮНЕСКО.

У 1962-1963 роках був проведений ремонт внутрішнього простору храму за планами архітектора Карла Раймунда Лоренца.

За своїм типом церква є тринефною зальною базилікою з вузьким довгим хором. 

Будівля прикрашена в бароковому і готичному стилі, у вікнах використані вітражі.

Колись фасади собору прикрашали численні розписи, тепер же збереглася лише велика фреска 1480 року, котра належить пензлю Томаса фон Філлаха, на фресці зображені всі напасті які спіткали городян. Тут і чума, і сарана, і турецькі загарбники.

Собор має багато скульптур та надгробків. З мармуру різних кольорів виконаний центральний вівтар. Всі скульптури на укосах західного порталу відносяться до ХІХ століття, від часу створення збереглися тільки балдахіни і голови ангелів в підставках консолей.

Чудові пізноьготичні склепіння кафедрального собору святого Егідія спочатку були цілком розписані орнаментами. Тепер же ці розписи збереглися лише частково, хоч і дають загальне уявлення про колишню розкіш. Над первісною Сакристією (зараз капела святої Варвари) з північного боку від хору була влаштована особиста капела імператора Фрідріха ΙΙΙ. Вона з'єднувалася з замком монарха, і звідси він міг на самоті спостерігати за ходом служби.

Головний вівтар храму в стилі бароко (1730-1733 років) належить до розряду найвидатніших в Австрії. Його центральну картину зі сценою з життя патрона собору святого Егідія оточує розкішна архітектурна та скульптурна декорація: колони з золоченими капітелями і сцена «Коронування Марії» на верхівці. Бічні вівтарі в капелах теж, здебільшого,  датуються часом бароко. До розряду пам'яток собору відноситься також незвичайний релікварій. Його історія така: коли на початку ХVІІ століття Папа Павло V передав собору в Граці реліквії, їх виставили у весільній скрині герцога Мантуї Паоло Гонзаги, прикрашеній сценами з різьбленої слонової кістки за мотивами творів Петрарки.

Егідій Провансальський, в ім’я якого названий храм, - легендарний провансальський відлюдник, близько 680 року заснував (можливо, за підтримки короля вестготів Вамби) монастир поблизу гирла Рони (тепер у Франції). Пізніше монастир стали називати його ім'ям - Сен-Жиль. Монастир знаходився на дорозі, якою паломники йшли в Кампостеллу до мощів ап. Якова, а тому користувався великою популярністю.

Саме ім'я Егідій (франц. Жиль, іспан. Хіль) походить від грецького "Егіо" - "козяча шкіра"; так раніше називали щити, обшиті шкірою, в тому числі "егіду" - щит Афіни; "егідіос" - "щитоносець".

Легенда про Егідія, надзвичайно популярна в Середні віки, свідчила, що він був греком з Афін, прославився на батьківщині своєю благодійністю і поїхав від людської слави в Марсель, оселився відлюдником в лісі біля гирла Рони. Його годувала молоком олениха, при полюванні на яку, відлюдника і зустрів готський вождь.

Інший переказ мовить, що Егідій був духівником Карла Великого, але одного разу король посоромився сповідувати важкий гріх. Наступного дня, під час меси, ангел передав Егідію сувій, на якому був записаний гріх Карла і сказано, що гріх буде прощений через заступництво святого, якщо король покається і ніколи не вчинить більш цього гріха. Цікаво, що автор житія повідомляє, що святий м'яко дорікнув королю, але не уточнює, покаявся король чи ні (історики взагалі сумніваються у всіх переказах про Егідія, визнаючи, втім, що в VI-VIII ст. міг бути відлюдник з таким ім'ям, про якого пізніше монахи склали красиві історії).

Місто, що виникло навколо монастиря, теж стали називати Сен-Жиль (коли в XIII столітті в Провансі йшла громадянська війна під приводом боротьби з єретиками-альбігойцями, "хрестоносці" зруйнували святилище).

Егідія почитали в Середні віки і німці. Входив до числа "Чотирнадцяти помічників", йому молилися про зцілення від епілепсії, безумства, безпліддя. Він вважався захисником від чуми. Покровитель міста Грац, мисливців, худоби, пастухів, годуючих матерів, жебраків, прокажених. До нього волають про допомогу в разі посухи, пожежі, бурі, в нещастях, при душевного болю, в самоті, в безпорадності.

Burggasse 3, 8010 Graz, Österreich. Координати: 47.07195, 15.44291