Сам собі Мандрівник

Цінність розташування цього міста була причиною як його злетів, так і падінь. Контроль над однією з важливих торгівельних артерій – виходу з Дністра в Чорне море неабияк збагачувала місто, а також неабияк приваблювала завойовників. По Дністру завжди проходив якийсь кордон і захопити прикордонні міста сусіда – просто справа честі, та й зиск нічогенький. А захопивши, кожен новий власник старався укріпити місто. Так місто і жило – воювало, будувалося  і торгувало 2500 років.

Першу фортецю на місці сучасного Білгорода-Дністровського, відомості про яку дійшли до нашого часу, побудували грецькі колоністи з Мілету. Вони приїхали аж сюди через значне перенаселення їхніх міст та конфліктів, що у зв’язку з цим виникали. Мілетці назвали місто Офіузою – містом змій (або змії). Чи то тут їх водилося багато, чи змія була якимось тотемом тих туристів, наразі, невідомо. Якою була фортеця міста – також не відомо. Але точно якоюсь була, бо в ті часи міст без фортеці не існувало.

Життя в місті завирувало. В якийсь момент місто змінило назву на Тіра. Чи то нові завойовники не могли вимовити стару назву, а може Тір був якимось богом, але, так чи інакше, місто почало зватися Тіра та збагачувати уже нових панів, які мінялися й мінялися. Римляни, готи, гуни, печеніги, русичі, татари, молдавани, турки, москалі, румуни, а нині українці. Ось так!

Ту фортецю, яку ми можемо бачити нині, за деякими переказами започаткували генуезці на початку ХIV століття, коли тримали тут свою торгівельну факторію. Вони збудували ту частину, котра нині зветься Цитаделлю. Було що генуезцям захищати – гарну та міцну цитадель збудували. Але однозначних відомостей з цього приводу немає, та й архітектура цитаделі не дуже генуезька. Проте, дарма старалися, до кінця XIV століття турки значно ускладнили для генуезців прохід Егейським морем, тож останні зібрали манатки та поїхали засновувати нові факторії де-інде. Місто ненадовго захопило Велике князівство Литовське Руське та Жемойтське, а наприкінці століття місто перейшло під владу Молдавського господаря, який назвав місто Четатя-Альба (Біле місто).

Цитадель складається з чотирьох великих веж, з'єднаних потужним муром, котрі оточують двір 300 м². Назви веж досить промовисті: Придвірна (північно-східна), Комендантська (південно-східна), Темниця (південно-західна) та Скарбниця (північно-західна). Стан усіх веж, крім Скарбниці, нині майже ідеальний. Одна лише Скарбниця напівзруйнована, здогадайтеся чому. В цитаделі багато приміщень та розгалужена мережа підземних ходів.

ХV століття стало часом найбільшого розквіту міста. З одного боку жвава торгівля приносила непогані прибутки, а з іншого, загроза турецького завоювання змушувала нових панів неабияк вкластися в розбудову фортеці. Що вони і зробили, звівши до середини століття нові стіни та вежі, а також викопавши глибоченький рів. Будували фортецю із білого вапняку, розчином для якого служили яйця, товчений мармур, вугілля і кремній. Також у склад будівельних матеріалів входило просо, яке дозволяло підтримувати нормальний гідротермічний баланс у стінах.

В результаті вийшла нічогенька така споруда, площею понад 9 гектарів, обнесена стінами заввишки до 20 метрів, довжиною 2,5 кілометри з 34 вежами, з яких тільки 12 були бойові (населені), інші – просто бастіони, з яких вогонь вівся згори вежі та на які потім встановлювали гармати. Це все діло було оточене ровом глибиною 21 метр та 14 метрів шириною, дно якого знаходилося глибше на 3 метри від рівня лиману, щоб, у разі необхідності, через спеціяльні шлюзи вода швидко наповнила рів, але археологи стверджують, що рів водою штучно не наповнювали. Стіни рову також були викладені каменем. Територія фортеці була розділена на 5 дворів: цитадельного, гарнізонного, портового, фортечного та громадського. Для зв'язку із зовнішнім світом фортеця мала двоє воріт: Головні (Кілійські) розташовувалися з боку суходолу у двоярусній вежі, оснащеній двома ворітьми, двома опускними ґратами та підйомним мостом, а Овідіопольські ворота виходили до лиману. Для сполучення між частинами фортеці було влаштовано ще четверо внутрішніх воріт.

Тогочасне навколишнє населення, напевно, настільки почувалося в місті захищеним, що виросло до рекордних 20000 чоловік. Для тих часів це зовсім не мало.

Турки для завоювання міста зібрали 350 000 вояків та 100 кораблів. Проти такого ворога фортеця протрималася 9 діб. Після завоювання місто перейменували на Аккерман, що, в принципі, турецькою значить те саме, що і Білгород, і Четатя-Альба – румунською. Тож, можна сказати, що смислового перейменування не відбулося, тільки фонетичне. Ці події сталися у 1484 році. З того часу понад 300 років містом володіла Османська імперія.

Місто перетворилося на один з опорних пунктів імперії на півночі. Османи також не шкодували засобів для підтримання та укріплення фортеці, а також добудови захисних елементів для збільшення ефертивності оборони в умовах еволюції озброєння та військового мистецтва. На це була окрема причина – козаки, котрі чи не щороку влаштовували походи на Аккерман. У ХVIII столітті навіть французькі інженери доклали рук до підвищення обороноздатності Аккерману.

Кінець ХVIII століття для міста був особливо важким. Три російсько-турецькі війни, під час яких місто переходило з рук в руки, а жителі грабувалися то одними, то іншими «визволителями». Аккерман кілька разів захоплює російське військо, причому часто — без жодного пострілу. Вочевидь, така зговірливість комендантів і дозволила зберегти фортецю до наших днів. В результаті Бухарестського договору 1812 року місто дісталося Російській імперії.

Правда, до середини ХІХ століття фортеця своє стратегічне значення втрачає, тому московити особливо не вкладалися в укріплення, а з 1896 року стара фортеця перетворюється на музейний експонат – архітектурну пам’ятку, якою вона є і нині.

План фортеці.

I - Громадський двір; II - Гарнізонний двір; III - Цитадель; IV - Портовий двір.  1 - Вежа Головних (Кілійських) воріт; 2 - Дівоча вежа (Овідія); 3 - Мінарет; 4 - Сторожова вежа; 5 - Вежа Пушкіна; 6 - Гаремна вежа; 7 - Вежа Середніх воріт; 8 - Комендантська вежа; 9 - Вежа Темниця; 10 - Придвірна вежа; 11 - Вежа Скарбниця.

Є у Білгород-Дністровській фортеці один загадковий елемент – сегмент муру з боку лиману, в котрий вмуровані 10 кам’яних ядер. Ядра на стіні — це так званий тетраксис — фігура з 10 точок, які формують 9 правильних рівних трикутників. Цій фігурі приписують багато різних особливостей, як магічних. так і філософських. Що значить конкретно цей тетраксис Білгород-Дністровської фортеці, наразі, невідомо.

Крім фортеці у Білгороді-Дністровському є ще кілька цікавих об’єктів:

·         Вірменська церква ХІV століття на Кутузова 1, біля якої знаходиться Сарматський склеп, датований ІІІ століттям, котрий знайшли в піщаному кар’єрі та перенесли на подвір’я церкви;

·         Грецька церква ХV століття на Попова 13 має невеликі розміри, але завдяки тому, що побудована з брил вапняку, виглядає досить потужно;

·         підземна церква Івана Сучавського XIV століття на вулиці Шабській, яку побудували на місці колодязя, в якому турки замучили Івана, котрий відмовився змінити свою віру на іслам.

Білгород-Дністровський, вул. Ушакова, 2-в. Координати: 46.200660, 30.351061

Розклад роботи:

·         у літній період: щодня, 8.00 – 20.00, екскурсії проводяться з 9.00 до 18.00;

·         у зимовий період: щодня, 8.00 – 17.00.