Сам собі Мандрівник

Schloss Schönbrunn

Відвідайте колишню літню резиденцію імператриці Єлизавети, знаменитої "Сісі". Справжньою окрасою цього барочного комплексу став прекрасний парк, Пальмовий будиночок, павільйон Глорієтта і зоосад. Тут варто провести цілий день. Пройдіться залами палацу, замовивши тур з аудіогідом, киньте погляд на пишність «Залів Бергля», поблукайте парковим лабіринтом. Палац Шенбрунн, колишня літня резиденція імператорської сім'ї, відноситься до числа найкрасивіших у Європі архітектурних споруд в стилі бароко.

Історія Шенбрунну і попередніх будівель, які стояли на цьому місці сходить до середньовіччя. Садиба з початку 14 століття називалася Каттербург і належала монастирю в Клостернеобурзі. Протягом наступних століть документи свідчать про імена численних орендарів, у тому числі кілька видних діячів, таких як в 1548 році Герман Баєр, котрий був мером Відня і розширив будівлю, перетворюючи її у власну помісну садибу.

У 1569 році, за Максиміліана II, маєток став власністю Габсбургів, і, відповідно до опису включав будинок, водяний млин і стійло, а також парк і фруктовий сад. Максиміліана в першу чергу цікавило розширення розплідника, який був призначений для розведення дичини і птиці. Окрім фазанів розплідник також містив екзотичних птахів, таких як павич та індик.

Після раптової смерті Максиміліана II в 1576 році, Каттербург передається Рудольфу II, котрий не витрачав значних коштів на його утримання. Імператор Маттіас використовував маєток для полювання, і, згідно з легендою, у 1612 році на полюванні, знайшов Schöne Brunnen (що означає "чисте джерело"), яке в кінцевому підсумку дало маєтку свою назву.

Після смерті імператора Фердинанда в 1637 році, садиба стала резиденцією його закоханої у мистецтво вдовиЕлеонори фон Гонзаги, котра потребувала відповідних архітектурних умов для свого жвавого суспільного життя. Тому вона близько 1642 року розбудувала Chateau De Plaisance (палац для задоволень), який перейменувала з Каттербургу в Шенбрунн, про зміну назви вперше зареєстрований запис в тому ж році.

У 1683 році Шато-де-Плезанс і його оленячий парк став жертвою безчинств турецьких військ під час облоги Відня. З 1686 року маєток був у володінні імператора Леопольда I, який вирішив, зробити своєму синові і наступникові Йосипу розкішну резиденцію. Незабаром після цього за рекомендацією аристократичних покровителів до двору прибув підготовлений в Римі архітектор Йоганн Бернард Фішер фон Ерла. У 1688 році він представив імператору початковий дизайн нового палацу, так званий проект  Шенбрунн I, яким він прагнув показати свої архітектурні здібності і отримати схильність імператора. Фішер в 1689 році був швидко найнятий до спадкоємця престолу як головний архітектор, а потім насолоджувався блискучою кар'єрою в якості придворного архітектора і архітектора багатьох аристократів.

У 1693 році Леопольд I затвердив конкретні плани від Фішера на будівництво грандіозного мисливського будинку, будівництво якого почалося в 1696 році. Новий будинок був частково побудований на існуючому фундаменті зруйнованого турками Шато-де-Плезанс.

До весни 1700 р. центральна секція була завершена і готова до заселення. Будівництво бічних крил було відкладено внаслідок війни за іспанську спадщину та супутніх фінансових обмежень і повністю зупинилося після раптової смерті Йосипа. Фішер фон Ерла був відповідальним не тільки за розробку планів палацу - будівельні роботи були також проведені під його безпосереднім керівництвом. Це було, ймовірно, пов'язане з грандіозністю і престижністю проекту, а також дозволило йому отримати дворянський титул від імператора Леопольда, ставши згодом відомим як Фішер фон Ерла.

Відповідно до барокових архітектурних принципів, весь комплекс розташований навколо центральної осі. Компактна споруда палацу з монументальними зовнішніми сходами в передній частині центральної проекції розташована між бічними крилами. Ці будівлі включають внутрішній або парадний двір, який завершується на північній стороні монументальними воротами, увінчаними орлом з групами скульптур, що представляють Подвиги Геракла.

У 1728 році імператор Карл VI отримав Шенбрунн, але використовував його тільки для полювання на фазанів. Зрештою, він подарував його своїй дочці, Марії-Терезії, котра за свідченнями, мала особливу пристрасть до палацу і його садів. Царювання Марії Терезії ознаменувало відкриття блискучої епохи в історії Шенбрунну. Палац стає центром придворного і політичного життя. Під її особистим впливом і керівництвом архітектора Ніколаса Пакассі, великий мисливський будиночок Йосипа I був перебудований і розширений до палацової резиденції.

Роботи над будівлею почалися взимку 1742/43 і, в кінцевому результаті, привели до величезної реконструкції, яка придала палацу вигляд, котрий він, в значній мірі, зберігає донині. Перший етап будівництва з 1743 по 1749 роки здійснюється у тісній співпраці з Ніколасом Пакассі, чиї практичні навички призвели до його призначення провідним архітектором в проекті. Згодом, у 1749 році він був призначений придворним архітектором. Палата аудієнцій і житлові апартаменти Марії-Терезії та Франца I Стефана в східному крилі були розширені і готові до заселення в 1746 році.

Дві галереї в центрі палацу служили для проведення масштабних урочистостей, Мала галерея використовується для більш інтимних сімейних торжеств . На даному етапі ці два приміщення були ще без жодних прикрас, а тільки  з багатим оздобленням ліпниною і стельовими фресками, які були зроблені пізніше. У приватних випадках Велика Галерея могла бути доступна безпосередньо через широкий проліт недавно побудованих сходів Парадного Двору. На офіційних заходах, з метою дотримання придворного церемоніалу, відвідувачі повинні були пройти довгий шлях від Блакитних сходів до палати аудієнцій імператора й імператриці в східному крилі.

Серед інших змін, що відбулися в цей час, були включені аркади, що з'єднують бічні крила - відомі як "Лицарські Крила" - вздовж Парадного двору, в них розміщувалися верхні чини придворних службовців. Також були побудовані приміщення для челяді зі східної та західної сторін комплексу.. Вони були вкрай необхідні, оскільки Шенбрунн тепер став імператорською резиденцією, в якій були розміщені більше 1000 чоловік, в тому числі імператорська сім'я і двір.

За бажанням Марії Терезії в північному крилі Парадного двору був побудований і урочисто відкритий в 1747 році театр. Серед співаків і акторів, яких він прийняв на свою сцену були численні діти імператриці. Вона також проявила себе тут як талановитий співак.

Незабаром, після 1750 року Марія Терезія знову була змушена почати нову фазу будівництва, планування та виконання якого лежало повністю на плечах Пакассі. Імператорська сім'я постійно зростала, і потреба в більшій кількості приміщень призвела до надбудови антресольних приміщень в західному крилі. Це означало, що зовнішня симетрія будівлі була відновлена і що завершення фасаду тепер було дуже близьким. Картини палацу Шенбрунн Бернардо Беллотто, що датуються 1759/60 роками детально показують фасад Парадного Двору і саду з багатим орнаментом, що характерно для віку рококо.

Будівельні роботи цієї другої фази не обмежуються створенням більшої кількості приміщень у верхніх поверхах і господарських будівель палацу, а й включали оформлення урочистих і парадних залів. Дві галереї, котрим зробили склепінчасті стелі з фресками і багатою ліпниною, стають одним з найважливіших рококо інтер'єрів, коли-небудь створених. Фрески були виконані Грегоріо Гульельмі між 1755 і 1761 роками, в той час як ліпний декор був створений Альбертом Болла в 1761/62 роках. Більшості приміщень зі сторони саду палацу також придали типового стилю рококо, що відображається в розкішних, грайливих формах, відомих як Rocailles (з італійської бісер), з дзеркалами і картинами , встановленими в стіни.

На першому поверсі Марія Терезія зробила так звані зали Бергль, розписані фресками екзотичних ландшафтів між 1769 і 1777 роками Ці зали використовували під час спекотних літніх місяців.

Останнім проектом, ініційованим імператрицею під час 1770-х років було проектування і закладення парків під керівництвом придворного архітектора Йоганна Фердинанда Гетцендорф фон Гогенберга, який побудував архітектурні особливості парку, такі як Глорієтта, фонтан Нептуна, римські руїни і фонтан-обеліск. Крім того, проспекти, фонтани і відкриті майданчики були прикрашені статуями і скульптурами в античному стилі, котрі виконав Вільгельм Бейер і його учні. Реконструкція палацу і садів не була завершеною до смерті Марії-Терезії.

Після смерті Марії Терезії, Палац Шенбрунн залишився незайнятим, і його використання в якості літньої резиденції було відновлено тільки в період правління імператора Франца II/I. У цей проміжний період Шенбрунн був зайнятий двічі в 1805 і 1809 роках Наполеоном, французький імператор використовуваної меморіальні кімнати Франца I Стефана в східному крилі, як житлові приміщення.

З нагоди Віденського конгресу в 1814/15 стало ясно, що Шенбрунну терміново потрібна реставрація. У ході цих робіт між 1817 і 1819 рокми, придворним архітектором Йоганном Аманом були внесені зміни до фасаду що значно змінили його вигляд. Аманом з фасаду був видалений складний декор рококо Пакассі, зводячи його до набагато більш простих форм з невеликою кількістю декоративних елементів. Ймовірно, в цей період палац був пофарбований віддтінком, тепер відомим як «Жовтий Шенбрунн», надаючи йому характерний зовнішній вигляд, що зберігся досьогодні .

Франц-Йосип народився в східному крилі палацу у 1830 році, в приміщеннях, зайнятих своїми батьками, Францом Карлом і Софі. Привчений його матір’ю з дитинства для майбутньої ролі в якості імператора, Франц-Йосип проводив літа свого дитинства і юності в Шенбрунні. Коли він вступив на престол в 1848 році палац повторно увійшов у блискучу епоху, адже був обраний імператором улюбленою резиденцією. На початку свого правління Франц-Йосип зайняв апартаменти в західному крилі, що знаходиться перед Парадним двором, які він продовжував займати аж до своєї смерті 21 листопада 1916 року. Саме тут він провів останні свої роки, ведучи спартанський спосіб життя подібно солдатам своєї армії.

Його апартаменти були набором прохідних кімнат, що містили палату аудієнцій, кабінет і спальню. У Грановитій палаті були збережені панелі з дорогоцінного горіха, нагадуючи про царювання Марії Терезії. Франц-Йосип продовжував використовувати меблі свого попередника і дядька, імператора Фердинанда I Австрійського. Окремі кімнати в імператора були відремонтовані і оновлені протягом 1860 -х років.

У рамках підготовки до майбутнього шлюбу з Елізабет, герцогинею Баварії, в 1854 році, з зими почалося підготування помешкань в західному крилі для майбутнього імператриці, навпроти приватного саду Хітцінг. Квартири Єлизавети також складалися з декількох кімнат з центром в салоні імператриці, в якому вона приймала особистих відвідувачів. Суміжні кімнати на північ, такі як подружня спальня, роздягальня і Кабінет зі Сходами, служили Елізабет як окремі приміщення і були обставлені дерев'яними меблями з важкого палісандрового дерева. Так званий Кабінет зі Сходами був її студією. У 1862 році в цю кімнату були побудовані гвинтові сходи, надаючи прямий доступ до кімнат на першому поверсі. Вони були видалені після падіння монархії. Приміщення, що лежать нижче її апартаментів були відремонтовані, як і її окремі кімнати, ставши «апартаментами з садом», до якого вона за потреби могла спуститися.

З 1869 року, в рамках підготовки до майбутньої Всесвітньої виставки, яка відбулася у Відні в 1873 році, було проведене відновлення рококо інтер'єрів ХVІІІ століття, які були полагоджені або замінені на нео-рококо, як вираз імперського стилю. Ці реставраційні роботи вплинули на дві галереї і кімнати в східному крилі, які повинні були бути використані для високопоставлених гостей. Стіни цих приміщень були завішені або гобеленами з імператорської колекції або відреставрованими новими настінними полотнами з дамаського червоного шовку з ананасами.

 Коли в 1918 році була проголошена республіка, Шенбрунн завдяки своєму на рідкість вдалому розташуванню й архітектурним шедеврам заслужено вважається однією з головних визначних пам'яток Відня. Будівля палацу налічує 1441 приміщення, 45 з них доступні для відвідування широкою публікою. Внутрішнє оздоблення покоїв витримано в стилі рококо (білі поверхні, прикрашені орнаментом з 14-каратного листового золота), і включає в себе люстри з богемського скла і кахельні печі. Житлові та робочі приміщення імператора Франца-Йосипа, оформлені просто і скромно, тим більше пишними здаються кімнати для прийомів і гостей. У Дзеркальному залі колись музичив шестирічний вундеркінд - Вольфганг Амадей Моцарт. У Круглому китайському кабінеті імператриця Марія Терезія таємно радилася з державним канцлером князем Кауніцем. А в Лаковій кімнаті засідав Наполеон. У Синьому китайському салоні в 1918 році останній імператор Карл I підписав акт про зречення від престолу, поклавши тим самим кінець австро-угорської монархії. Ну а Мільйонна кімната, обшита панелями з рожевого дерева і прикрашена найціннішими гобеленами з Індії та Персії, відноситься до числа кращих в світі інтер'єрів у стилі рококо. У Великій галереї танцювали учасники Віденського конгресу 1814 / 15 років, сьогодні там проходять державні прийоми в особливо важливих випадках.

Schönbrunner Schlossstraße, 47,  1130  Wien . Координати: 48.186926, 16.313324

Проїзд лінією метро U4 до станції Schönbrun.

Розклад роботи:

·         квітень – червень: щодня, 8.30 – 17.30;

·         липень – серпень: щодня, 8.30 – 18.30;

·         вересень – жовтень: щодня, 8.30 – 17.30;

·         листопад – березень: щодня, 8.30 – 17.00.

Вартість квитків:

·         Імперіал тур, 22 кімнати палацу. Дорослі 11,50€, діти 8,50 €.

·         Гранд тур 40 кімнат палацу. Дорослі 14,50€, діти 9,50 €.

Є ще кілька комбінованих квитків, інформацію про котрі можна отримати на сайті.