Сам собі Мандрівник

… або Церква святої Євхаристії.

Історія цього храму, котрий починався як руська православна церква, зробила майже 700 літній оберт та знову розставила усе на свої місця. Спочатку тут молився Великий князь Галицький Лев Данилович – на місці нинішнього храму стояв князівський палац, а у палаці була каплиця святих Петра і Павла. Пізніше, використовуючи архітектурні елементи палацу, католицьким орденом Домініканців був збудований готичний костел.

Після одруження з Левом, Констанція, донька угорського короля Бели IV, не перейшла у віру чоловіка, а залишилася католичкою. Як на середньовічні порядки, то це дуже нетипова ситуація. Мабуть, Лев отримав за це неабияку компенсацію, яку вважав відповідною цьому вчинку. Тим не менше, з почтом Констанції приїхали католицькі священники. Для задоволення духовних потреб дружини, Великий князь виділив їй палацову каплицю, яку тут же осідлали домініканці з почту королівни, створивши одну з фірточок подальшої католицької експансії на руські землі.

 Через деякий час (різні джерела називють різні дати) на місці палацу та каплиці домініканцями був побудований кам’яний готичний собор. На середину XV століття цей новий собор уже точно існував. Проіснував він до 1748 року, коли через аварійний стан склепінь його розібрали та почали зводити барокову будівлю нового костелу. До аварійного стану, напевне, призвели події середини XVI століття, коли по костелу гатили з артилерії війська Лукаша Гурки через те, що там заховалася Гальшка Острозька, котра ніяк не хотіла виходити за Лукаша заміж. Ситуацію розрулив король, наказавши припинити війну і видати Гальшку за Лукаша. Від старого храму лишився лише алебастровий надгробок, котрий знаходиться нині у південній частині храму.

Будівництво нового костелу завершили у 1759 році встановленням на куполі хреста. Проте, оздоблення тривало ще близько дев’яти років. Першу реставрацію храм пережив після пожежі 1778 року. Наступні реставрації відбувалися на початку та в середині ХХ століття. У 1865 році до костелу прибудували 4-ярусну дзвіницю.

Головний простір храму побудований у формі еліпсу з прямокутною вівтарною апсидою та оточений каплицями. Великий еліптичний купол підтримують вісім пар колон, на осях яких, у 1768 році під куполом встановлено 18 дерев’яних фігур домініканських святих. Велична споруда вражає розкішшю та оригінальністю: аркові перекриття, масивні здвоєні колони, галереї і ложі та два внутрішні дворики надають храму деякого містичного пафосу, котрий ще більше підкреслюють низка надгробків всередині.

Над входом у собор міститься напис: «SOLI DEO HONOR ET GLORIA» (Лише Господу честь та слава) та герб ордену домініканців – собака з палаючим смолоскипом у зубах сидить на біблії, що символізує назву ордену на латині - «domini canes» - «пси Господні». Фронтон над входом прикрашають статуї святих. Внутрішнє оздоблення храму не поступається зовнішньому – пишне та урочисте. Інтер'єр виконаний в кремово-золотистих тонах, прикрашений скульптурами, ліпниною, канделябрами. Центральний вівтар прикрашений фігурами одного апостола, двох євангелістів – Петра, Луки та Іоана, а також одного персонажа, котрий апостолом не був, але хтось дуже хотів його ним зробити – Савла або Павла.

Біля костелу у XIV столітті був заснований монастир, який розбудовувався паралельно з храмом. У 1818 році при монастирі було відкрито школу з німецькою мовою викладання, яка діє до сьогодні як середня школа з поглибленим вивченням німецької мови. В інших приміщеннях колишнього монастиря діє музей історії релігії, котрий перебрався сюди у 90-х роках ХХ століття з собору, де був відкритий у 1970 році. У музеї працював кінолекторій, де читали лекції на атеїстичні теми і демонстрували атеїстичні науково-популярні фільми. Тоді музей називався Музей релігії та атеїзму. Атеїзму було значно більше. Зараз музей – єдина установа в Україні, що висвітлює історію світових і національних релігій та діяльність церковних організацій. У 1946 році львівський домініканський монастир Божого Тіла було закрито, а ченці виїхали до Гданська, куди вивезли монастирський архів та бібліотеку. От за цим варто сумувати!

З 90-х років ХХ століття колишній Домініканський собор став греко-католицьким храмом Святої Євхаристії, замкнувши таким чином коло історії. Храм знову став українським, хоча і напівправославним. Нині в соборі діє один з чотирьох львівських органів, тож сюди варто завітати! А якщо дочекаєтеся вечора – отримаєте насолоду ще й від освітлення собору, яке лишній раз переконає вас у тому, що архітектура – це поезія у камінні!

Музейна площа, Львів. Координати: 49.842681, 24.033641