Сам собі Мандрівник

Santa Maria in Kosmedin

За легендою, на цьому місці на Геркулеса напав велетень Какус, що жив в печері на березі річки під Авентином. Геркулес вбив Какуса і на знак подяки, громада греків, що жила тоді на Палатині, поставила герою відкритий вівтар, а у І столітті до вівтаря прибудували прямокутний подіум з мармуровими коринфськими колонами . Колони фасаду і лівого боку подіуму збереглися і включені в будівлю сучасної церкви. Тож можна сказати, що нинішня церква Санта Марія ін Космедін – найдавніший постійно діючий храм Риму.

Імовірно (хоча і не доведено), цей вівтар досі існує в крипті церкви. На користь цього припущення говорять і виявлені позаду церкви написи, складені преторами, відповідальними за жертвопринесення.

Фактичне заснування церкви не документовано. Можливо, це сталося ще в ІІІ столітті, але традиція згадує її, як побудовану папою Григорієм Великим в кінці VI століття. Ця споруда могла бути дияконією – духовною установою для допомоги бідним. У 782 році храм перетворили в церкву для грецької громади, котра втекла з Візантії, і назвали Санта Марія ін Скола Греція.  Сучасна назва Космедін – це, можливо, спотворене грецьке kosmidion (прекрасний). Інша традиція стверджує, що ім'я Kosmidion належало відомому монастирю в Константинополі, заснованому в 480 році і присвяченому святим Космі і Даміану. І це ім'я стало використовуватися греками через ностальгію.

У 847 році місто пережило сильний землетрус. Церква виявилася пошкоджена. Папа Микола I замовив її відновлення з додаванням ризниці, папського палацу і каплиці, присвяченої святому Миколаю. Всі ці нововведення були зруйновані під час норманської навали 1084 року. Наступна реконструкція, виконана в 1123 році за замовленням папи Каллістуса III, надала будівлі того виду, який ми спостерігаємо сьогодні. З'явилася 7-поверхова дзвіниця – Кампанілла, співочі хори та галереї. Підлогу покрили мозаїкою в стилі косматеско, стіни покрили фресками, частина з яких ще збереглася.

До XVII століття стан церкви вкрай погіршився. Тож, у 1718 році була здійснена повна реставрація, під час якої інтер'єр був прикрашений в бароковому стилі, до стелі додане склепіння і був створений новий бароковий фасад. Церква отримала привабливий вигляд, і доводиться лише шкодувати про втрату цих прикрас на рубежі ХХ століття.

Сучасний вигляд церкви досить простий. Це результат реставрації 1899 року, коли безжально видалили також всі барокові деталі інтер'єру, включаючи склепіння стелі. Це повинно було повернути церкву до її первісного середньовічного вигляду, яким його уявляв собі реставратор. Однак тепер вважається, що це була дуже бездарна реконструкція. Останні відновлювальні роботи здійснювались тут в 1964 році.

Як це не парадоксально, але найвідоміша цікавинка в церкві не має ніякого відношення до християнського храму. Вона дала своє ім'я площі і району. Це «Вуста Істини» (Bocca della Verita) – великий мармуровий диск із зображенням бородатого дядька з відкритим ротом. Мармур – з Фрігії (Туреччина). Діаметр диску – 1,75 метра, товщина – 19 см, вага – 1200 кг. Стоїть він на невеликому коринфському постаменті з лівого боку притвору.

Датування диска утруднене, але, імовірно, це І століття до н.е. Вважається, що спочатку він служив настінним фонтаном або кришкою якогось святилища, наприклад, оракула. Популярності об'єкту надала легенда, за якою людині, яка вкладе руку у відкритий рот зображення і скаже неправду, відкушувалися пальці. Можливо, «Вуста Істини» дійсно використовувалися в якості середньовічного «детектора брехні», а можливо, це був просто жарт для паломників.

Перші згадки про Bocca della Verita саме під цією назвою з'являються в 1485 році і далі стають регулярними. Популярність у сучасних туристів «вуста» отримали після виходу в 1953 році фільму «Римські канікули». Черга до них зростає ще до відкриття церкви і більшість туристів обмежується фотографією зі своєю рукою в роті, абсолютно не цікавлячись церквою. Місто навіть обійшов жарт, що існує й інша скульптура – Culo dellа Verita або «Дупа правди».

Як згадувалося вище, в будівлю церкви включені 10 античних колон з попередньої споруди. Дві з них обрамляють вхідні двері, третя знаходиться в ближньому кінці лівого проходу, а ще дві стали частиною першого ярусу дзвіниці – одна біля входу до ризниці, а інша посеред неї. Ці сім колон були головною колонадою оригінальної будівлі.

Гордість церкви – підлога косматеско, створена в ХІ столітті, хоча і відреставрована пізніше. Величезні порфірові кола, мабуть, отримані шляхом розпилу гігантської колони. Єдиним джерелом порфіру був кар'єр в пустелі Єгипту і володіння виробом з цього імперського темно-червоного каменю було неймовірно престижним. Темно-зелений камінь в малюнку – це зміїний зі Спарти, а жовті вставки – мармур з територій нинішнього Алжиру.

По обидва боки від входу в нішах лежать округлі камені з чорного граніту. Це стандарти римських вагів. В античні часи вони зберігалися в храмах і використовувалися для перевірки вагів торговців. Після затвердження в Римі християнства камені були переміщені в церкви.

Головний вівтар Санта Марія ін Космедін зроблений з античної гранітної ванни. Балдахін над ним виконаний у Флорентійському готичному стилі з прикрасою косматеско. Напис на ньому говорить: "Deodatus me fecit" (Деодат зробив мене). Його підтримують чотири колони з червоного Асуанського (Єгипет) граніту. Споруда датується 1294 роком. Під вівтарем зберігаються реліквії мучеників – Сірілли, Хіларіуса і Коронатуса.

Після реставраційних робіт відкрита для відвідувачів крипта VIII століття, вхід до якої розташований на лівому боці хорів. За вхід може братися невелика плата. Спорудження крипти у VIII столітті є загадкою, оскільки не існує жодних свідчень про зберігання тут реліквій якогось певного святого. Є припущення, що спочатку крипта була гробницею з набором різних реліквій для вшанування їх паломниками. Сама крипта виконана у вигляді мініатюрної базиліки з шістьма колонами – по три з кожного боку. Колони не мають підстав і йдуть прямо в підлогу. У дальньому кінці крипти можна побачити кам'яну кладку, що належить, як стверджується, справжньому вівтарю Геркулеса.

Дзвіниця церкви – одна з найпрекрасніших середньовічних романських кампаніл в Римі. Вона незвичайно висока (34,2 метра), побудована з цегли і має 9 ярусів. Два перших яруси знаходяться в церкві, третій і четвертий мають по два аркових вікна з кожного боку, п'ятий – по три. На останніх чотирьох ярусах ці арки перетворені в галереї з білими мармуровими колонами.

В даний час літургії в церкві відбуваються за візантійським обрядом, оскільки вона передана спільноті Мелкітів, що походить з давнього Антіохійського Патріархату та складається, головним чином, з сирійських та іракських католиків. Меси служаться на трьох мовах – гімни грецькою або арабською, молитви і проповідь – італійською.

Для відвідувань церква відкрита щодня з 9:00 до 17:00 взимку і з 9:00 до 18:00 влітку. Якщо перед входом побачите велику чергу, не лякайтеся. Це черга до «Вуст Істини». Не звертайте на неї уваги і спокійно заходьте до церкви.

Piazza della Bocca della Verità, координати: 41.888221, 12.481306